Лекція 10. Відносини України з державами Європи, Азії та Америки

1. Відносини України з європейськими державами – Великою Британією, ФРН, Францією, Польщею, Румунією.
2. Співробітництво України з провідними державами Близького та Далекого Сходу – Китаєм, Японією, Туреччиною.
3. Американський напрямок у дипломатії України (США, Канада, Куба).

Мета: проаналізувати основні етапи міждержавного співробітництва України з державами Європи, Азії та Америки, визначити перспективи подальшої співпраці.
Завдання: розглянути процес установлення та розвитку відносин України з Великою Британією, ФРН, Францією, Польщею, Румунією, Китаєм, Японією, Туреччиною, США, Канадою, Кубою; розкрити особливості відносин України з означеними державами в економічній, політичній та гуманітарних сферах у 1991 – 2019 рр.; окреслити результати та перспективи співробітництва.

Основні елементи теми. Аналіз відносин України з іноземними державами сприяє розумінню якості та ефективності діяльності українського дипломатичного корпусу, сутності міжнародного співробітництва, місця та ролі України на міжнародній арені.

У першому питанні звернемо увага студентів на європейський вектор розвитку України та проаналізуємо зовнішньополітичні зв’язки України з Великою Британією, ФРН, Польщею, Румунією.

У другому питанні з’ясуємо актуальні аспекти азіатського напряму зовнішньої політики України на прикладі дипломатичних відносин України з Китаєм, Японією та Туреччиною.

У третьому питанні проаналізуємо американський вектор української дипломатії, зокрема визначимо переваги, результати та втрати України у міждержавному діалозі з США, Канадою та Кубою.
Зазначимо, що аналіз співробітництва України з кожною державою починається з окреслення політичного та економічного потенціалу держав-партнерів, вказівок на український інтерес від налагодження двостороннього зовнішньополітичного партнерства. Розглядаючи міждержавне співробітництво висвітлимо історію становлення двосторонніх відносин, проаналізуємо договірно-правову базу, особливості сучасного економічного, політичного, військового та культурного співробітництва, порівняємо позиції держав щодо загальноєвропейських та/чи світових проблем, визначимо труднощі та перепони у міждержавних відносинах, а також перспективи подальшого партнерства. Наприкінці теми студентам пояснимо місце країн Європи, Азії та Америки в системі зовнішньополітичних пріоритетів України.

Персоналії: Олег Білорус, Тоні Блер, Джордж Буш (молодший), Лех Валенса, Гавел Вацлав, Арпад Генц, Альберт Гор, Сулейман Демірель, Іоанн Павло ІІ, Іон Ілієску, Фідель Кастро, Олександр Квасневський, Джон Керрі, Вільям Клінтон, Гельмут Коль, Еміль Константинеску, Ференц Мадл, Леннарт Мері, Франсуа Міттеран, Барак Обама, Йоханнес Рау, Неджет Ахмет Сезер, Дональд Трамп, Цземінь Цзянь, Тан Цзясюань, Чжан Чжень, Жак Ширак.

Основні поняття і терміни: багатополюсна система, біполярна система, геополітика, геостратегія, євроінтеграція, концепція балансу сил, міжнародна ізоляція, однополюсна система, політика сусідства.

Лекція 9. Зовнішня політика України на пострадянському просторі

1. Історія зовнішньополітичних відносин з Російською Федерацією.
2. Дипломатичні відносини зі східноєвропейськими країнами (Білоруссю, Молдовою, Латвією, Естонією, Литвою).
3. Огляд двостороннього співробітництва з країнами Кавказького регіону: Азербайджаном, Вірменією, Грузією.
4. Середньоазіатський вектор української політики (дипломатичні відносини з Казахстаном, Киргизстаном, Таджикистаном, Туркменістаном, Узбекистаном).

Мета: проаналізувати результати зовнішньополітичної співпраці України з пострадянськими державами, визначити перспективи подальшої роботи.
Завдання: розглянути процес установлення та розвитку відносин з державами пострадянського простору; розглянути двосторонню співпрацю України з пострадянськими державами, вказати наявні здобутки та прорахунки; виділити довгострокові перспективи української дипломатії в Східній Європі, Кавказькому та Прибалтійському регіонах, Центральній Азії.

Основні елементи теми. Розпад СРСР у 1991 р. – це подія світового значення у зв’язку з масштабністю геополітичних наслідків. На уламках радянської «імперії» сформовано 15 держав, які по-різному розпорядилися власним суверенітетом. Перед кожною новоствореною країною зі статусом незалежної постала необхідність заново налагоджувати зовнішньополітичні відносини, зокрема з пострадянськими державами. Магістральним напрямом зовнішньої політики України були і залишаються, незважаючи на всю складність міждержавного діалогу, дипломатичні відносини з Російською Федерацією.

У першому питанні лекції охарактеризуємо етапи міждержавного співробітництва, вивчимо договірно-правову базу, визначимо негативні фактори, що впливають на стан економічного та політичного співробітництва України з Росією, пояснимо конфліктні теми та практичні кроки з їх вирішення (проблема державного кордону, визнання правового статусу Керченської протоки, Чорного та Азовського морів, нерозв’язаність питання власності та поділу майна колишнього СРСР, різне тлумачення спільних сторінок історії та ін.). Окрему увагу приділимо розгляду причин російсько-українського конфлікту 2014 – 2019 рр., його історії та впливу на світ.

У другому питанні проаналізуємо відносини України зі східноєвро-пейськими країнами – Білоруссю, Молдовою, Латвією, Естонією, Литвою.

У третьому питанні розглянемо перспективи та результати відносин України з державами Кавказького регіону – Грузією, Вірменією, Азербайджаном, увагу приділимо, зокрема, впливу російсько-українського конфлікту на дипломатичні зв’язки України з кавказькими державами.

У четвертому питанні з’ясуємо відносини України з центрально-азіатськими державами – Казахстаном, Киргизстаном, Таджикистаном, Туркменістаном, Узбекистаном, розглянемо історію двосторонніх відносин, етапи міждержавних стосунків та визначимо здобутки кожного з етапів. Висвітлимо також такі аспекти: історія становлення двосторонніх відносин; аналіз договірно-правової бази; особливості сучасного економічного, політичного, військового та культурного співробітництва; порівняльний аналіз позицій двох держав щодо загальноєвропейських та/чи світових проблем; труднощі та перепони у міждержавних відносинах; перспективи подальшого партнерства, зокрема, український інтерес від поглиблення зовнішньополітичного партнерства з пострадянськими державами.

У висновках пояснимо студентам місце колишніх республік СРСР у системі зовнішньополітичних пріоритетів України.

Персоналії: Гейдар Алієв, Олександр Анкваб, Акаєв Аскар, Альгірдас Бразаускас, Володимир Воронін, Алієв Гейдар, Борис Єльцин, Іслам Каримов, Роберт Кочарян, Леонід Кравчук, Леонід Кучма, Олександр Лукашенко, Петру Лучинські, Ангела Меркель, Саппармурат Ніязов (Туркменбаши), Барак Обама, Володимир Путін, Емомалі Рахмонов, Ігор Смирнов, Мірча Снєгур, Левон Тер-Петросян, Віктор Черномирдін, Євген Шевчук, Станіслав Шушкевич, Віктор Янукович.

Основні поняття і терміни: анексія, гібридна війна, екстрадиція, етнонаціональна злагода, подвійні стандарти, інформаційна війна, іредентизм, комбатант, неоголошена війна, неофашизм, окупація, оптація, православний фашизм, «російська весна», «русский мир», фашизм, цензура.

Лекція 8. Українська дипломатія в міжнародних організаціях

1. Діяльність України в складі провідних міжнародних організацій – ООН, ОБСЄ, Ради Європи.
2. Історія співробітництва України з НАТО та Європейським Союзом.
3. Участь України в міжнародних організаціях пострадянського простору – СНД, ГУАМ.

Мета: проаналізувати результати роботи України з міжнародними організаціями та визначити перспективи подальшої співпраці.
Завдання: розглянути особливості співробітництва України з ООН, ОБСЄ, Радою Європи, СНД, ГУАМ; розкрити здобутки України та потенційні переваги від вступу до складу вищезазначених організацій.

Основні елементи теми. З появою на світовій мапі України перед політичною елітою постала необхідність вирішити надзвичайно важливе питання – розробити та реалізувати зовнішньополітичний курс, який найповніше відповідав би національним інтересам. Від ступеня інтеграції України до європейських та євроатлантичних структур (цей пріоритет вітчизняної зовнішньої політики було визначено ще в Декларації «Про державний суверенітет України» від 16 липня 1990 р.) залежало місце і роль нашої країни на міжнародній арені.

У першому питанні лекції охарактеризуємо основні етапи участі України в складі ООН, ОБСЄ та Ради Європи. Вивчаючи питання співпраці України з ООН, розкриємо участь українського контингенту в операціях ООН із підтримки миру. З’ясуємо поняття миротворчих операцій та розглянемо їх класифікації, проаналізуємо основоположні документи миротворчої діяльності, правову базу участі України у цих операціях. Докладно опишемо особливості та основні напрямки співробітництва України з ОБСЄ, зокрема результати співпраці з Верховним комісаром ОБСЄ у справах національних меншин, Представником ОБСЄ з питань свободи діяльності засобів масової інформації, Бюро з демократичних інститутів та прав людини (БДІПЛ), спеціальними Місіями ОБСЄ, які в основному концентрувалися на питаннях підтримки суверенітету та територіальної цілісності України. Проаналізуємо також результати співпраці України з органами Ради Європи: Конгресом органів місцевих та регіональних властей, Парламентською асамблеєю, Генеральним секретарем, Судом із прав людини, визначимо ефективність діяльності української дипломатії в інституціях ООН, ОБСЄ, Ради Європи та перспективи подальшої роботи.

Розкриваючи друге лекційне питання, розглянемо основні віхи співробітництва України з НАТО та ЄС. Зокрема, пояснимо причини зближення України з військово-політичним блоком, розкриємо міфи та стереотипи щодо НАТО, поширені в українському суспільстві, вкажемо на результати та недоліки співпраці України з Північноатлантичним альянсом на межі століть. У контексті питання відносин України з Євросоюзом вивчимо напрацьовану партнерами договірну базу, опишемо історію євроінтеграційного руху нашої країни, пояснимо аргументи критиків та прихильників вступу України до ЄС.

У третьому питанні про участь України в міжнародних організаціях пострадянського простору – СНД та ГУАМ, описуючи процес розпаду СРСР, відзначимо роль України у створенні в грудні 1991 р. Співдружності Незалежних Держав, проаналізуємо результативність участі України у структурах СНД, визначимо подальшу перспективу співпраці з огляду на російсько-український конфлікт 2014 – 2019 рр. та причини виходу України з організації у 2018 р. Спираючись на історію роботи України в межах ГУАМ, розкриємо мету та завдання, структуру та механізми діяльності організації, функції її керівних органів, ініціативу української сторони щодо регіонального співробітництва, перспективні напрямки політичного, економічного та військового співробітництва членів міжнародної організації. У процесі дискусійного обговорення зі студентами результатів роботи ГУАМ відповімо на питання: «Чи можна вважати ГУАМ альтернативою СНД або/чи механізмом послаблення впливу Російської Федерації в регіоні?».
У кінці лекції подамо оцінку діяльності українських дипломатів в міжнародних організаціях за роки незалежності, відзначимо реальні здобутки України й окреслимо можливі державні пріоритети та подальші перспективи співпраці.

Персоналії: Кофі Аннан, Пітер Буркхард, Ґалі Бутрос, Кнут Воллебек, Костянтин Грищенко, Андрій Дещиця, Мадіна Джарбусинова, Ламберто Дзанньєр, Фреймут Дуве, Рольф Екеус, Анатолій Зленко, Леонід Кожара, Любомир Копай, Леонід Кравчук, Леонід Кучма, Олександр Лукашенко, Дуня Міятович, Барак Обама, Володимир Огризко, Пан Ґі Мун, Петро Порошенко, Володимир Путін, Андерс Фог Расмуссен, Джордж Робертсон, Герман ван Ромпей, Хав’єр Солана, Макс ван дер Стул, Борис Тарасюк, Геннадій Удовенко, Міклош Харашті, Валерій Чечелашвілі, Станіслав Шушкевич, Віктор Ющенко, Турб’єрн Ягланд, Віктор Янукович, Арсеній Яценюк.

Основні поняття і терміни: акламація, аполітизм, асоційований член, геополітика, геостратегія, договірний нейтралітет, конвенція, міжнародні організації, міжнародні міждержавні (міжурядові) організації, міжнародні неурядові організації, позитивний нейтралітет, постійний нейтралітет, регіональні органи, система колективної безпеки, тероризм, традиційний нейтралітет, універсальні органи.

Лекція 7. Огляд зовнішньої політики Республіки Україна

1. Історія міжнародного визнання України.
2. Становлення та розвиток Міністерства закордонних справ України: структура, завдання та методи роботи.
3. Процес ядерного роззброєння України.
4. Періодизація зовнішньої політики України, досягнення та помилки.

Мета: надати студентам уявлення про роль і місце суверенної України в системі міжнародних відносин.
Завдання: висвітлити історію проголошення незалежності України та її міжнародного визнання; з’ясувати причини ядерного роззброєння України, історію цього процесу та наслідки; розглянути розбудову в Україні дипломатичної служби, проаналізувати структуру Міністерства закордонних справ, визначити його проблеми та перспективи розвитку; розкрити основні засади та напрями української зовнішньої політики; виділити етапи зовнішньополітичної діяльності України й охарактеризувати їх.

Основні елементи теми. Прийняття Верховною Радою УРСР «Акта проголошення незалежності» 24 серпня 1991 р. та розпад СРСР зумовили становлення нової країни на європейські мапі. З утворенням держави виникли питання правонаступництва України та проблема міжнародного визнання.

У першому питанні лекції розглянемо історію визнання України іноземними державами, проаналізуємо встановлення дипломатичних відносин із країнами світу.

У другому питанні проаналізуємо законодавчу базу, основоположні документи, які визначають форми, методи та межі роботи української дипломатії (декларація «Про державний суверенітет України», «Акт проголошення незалежності», Закон України «Основні напрями зовнішньої політики України» та ін.). Дамо критичну оцінку нормативних документів, визначимо їх відповідність сучасним проблемам міжнародних відносин. У межах цього питання висвітлимо основні засади та завдання міжнародної політики України, зокрема роль Президента та парламенту у визначенні зовнішньої політики держави, історію організації дипломатичної служби суверенної України, структуру Міністерства закордонних справ, пояснимо студентам особливість розподілу зовнішньополітичних функцій в Україні.

У третьому питанні прокоментуємо історію ліквідації Україною своєї ядерної зброї, зокрема розкриємо причини та умови роззброєння, проаналізуємо зміст законодавчої бази (угод «Про нерозповсюдження ядерної зброї» (ДНЯЗ), «Про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь» (СНО-1), «Про подальше скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь» (СНО-2), «Про всеохоплюючу заборону ядерних випробувань», Будапештський Меморандум «Про гарантії безпеки України» та ін.), визначимо наслідки ядерного роззброєння для України та системи колективної безпеки, а крім того, усі переваги та недоліки, можливо, подальшого, відновлення ядерного статусу України (ідея поступово стає дедалі актуальнішою в політичних колах) в умовах російсько-українського військового конфлікту.

У четвертому питанні лекції вивчимо магістральні напрями зовнішньо-політичної діяльності України, роботу МЗС України, основні досягнення та помилки дипломатичного відомства в період роботи Анатолія Зленка, Геннадія Удовенка, Бориса Тарасюка, Арсенія Яценюка, Володимира Огризка, Петра Порошенка, Костянтина Грищенка, Леоніда Кожари, Андрія Дещиці, Павла Клімкіна.

У кінці лекції підіб’ємо підсумки щодо української зовнішньополітичної діяльності, визначимо здобутки та прорахунки вітчизняного дипломатичного відомства, можливі перспективи України з огляду на сучасну міжнародну ситуацію.

Персоналії: Михайло Горбачов, Костянтин Грищенко, Андрій Дещиця, Борис Єльцин, Анатолій Зленко, Леонід Кожара, Леонід Кравчук, Леонід Кучма, Олександр Лукашенко, Барак Обама, Володимир Огризко, Петро Порошенко, Володимир Путін, Борис Тарасюк, Геннадій Удовенко, Віктор Черномирдін, Станіслав Шушкевич, Віктор Ющенко, Віктор Янукович, Арсеній Яценюк.

Основні поняття і терміни: анексія, багатовекторність, вірчі грамоти, геополітика, геостратегія, декларації, делімітація, демаркація, денонсація, діаспора, екзекватура, екстрадиція, екстремізм, етнонаціональна злагода, етноцентризм, «касетний скандал», колабораціонізм, «кольчужний скандал», «кримське питання», ксенофобія, міжнародна ізоляція, нейтралітет, окупація, оптація, протокол, ратифікація, самопроголошені республіки, сепаратизм, статут, стратегічне партнерство, тероризм, хартія, холодна війна.

Лекція 6. Зовнішня політика Української Радянської Соціалістичної Республіки (1944–1991 рр.)

1. Від НКЗС до МЗС: історія відновлення та розвитку зовнішньополітичного відомства УРСР у повоєнний час.
2. Діяльність УРСР в межах ООН.
3. Етапи зовнішньої політики УРСР, їх характерні риси.

Мета: окреслити найважливіші аспекти повоєнної дипломатії УРСР.
Завдання: проаналізувати основні етапи та напрямки зовнішньої політики УРСР; висвітлити причини та історію становлення вітчизняного дипломатичного відомства в останні роки Другої світової війни; розглянути здобутки та прорахунки дипломатичного відомства УРСР.

Основні елементи теми. На пленумі ЦК ВКП (б) 27 січня 1944 р. було ухвалено рішення про розширення прав союзних республік у сфері міжнародних відносин. На Х сесії Верховної Ради СРСР (28 січня – 1 лютого 1944 р.) ухвалено закон «Про перетворення Наркомату закордонних справ із загальносоюзного на союзно-республіканський», на підставі якого на VІ сесії Верховної Ради УРСР 4 березня 1944 р. прийнято закон «Про утворення союзно-республіканського Народного комісаріату закордонних справ Української РСР», який з 1946 р. отримав назву – Міністерство закордонних справ УРСР. Через 21 рік після ліквідації дипломатичного відомства Радянської України право на зовнішню політику республіки відновлено. Тепер Україна мала право вступати в безпосередні відносини з іноземними державами, укладати з ними угоди та обмінюватися дипломатичними та консульськими представництвами. Але при цьому встановлено загальний порядок у взаємовідносинах союзних республік з іноземними державами.

У першому питанні висвітлимо історію відновлення зовнішньополітичної діяльності УРСР наприкінці Другої світової війни, проаналізуємо причини та наслідки цієї події, розглянемо структуру дипломатичного відомства УРСР, його завдання, методи роботи, визначимо результати діяльності НКЗС (МЗС) УРСР за керівництва Олександра Корнійчука, Дмитра Мануїльського, Анатолія Барановського, Луки Паламарчука, Дмитра Білоколоса, Георгія Шевеля, Володимира Мартиненка, Володимира Кравця.

У другому питанні лекції проаналізуємо співпрацю України з органами ООН, участь українських дипломатів у міжнародних конференціях і організаціях у повоєнні часи. Головну увагу приділимо розкриттю проблеми возз’єднання українських земель у складі УРСР.

У третьому питанні охарактеризуємо етапи зовнішньої політики УРСР, а також здобутки та недоліки роботи українського дипломатичного корпусу в 1944 – 1991 рр.

Наприкінці лекції підіб’ємо підсумки зовнішньополітичної діяльності УРСР 1944 – 1991 рр.

Персоналії: Анатолій Барановський, Олександр Безсмертних, Дмитро Білоколос, Андрій Вишинський, Андрій Громико, Олександр Корнійчук, Володимир Кравець, Максим Литвинов, Дмитро Мануїльський, Володимир Мартиненко, В’ячеслав Молотов (Скрябін), Лука Паламарчук, Едуард Шеварднадзе, Георгій Шевель, Дмитро Шепілов.

Основні поняття і терміни: вето, вірчі грамоти, дипломатична віза, доктрина «стримання комунізму», комюніке, конвенція, концепція «вакууму сили», концепція «комуністичної змови», концепція «теорії доміно», національна безпека, парафування, холодна війна.

Лекція 5. Зовнішня політика Радянської України (1917–1923 рр.)

1. Етапи зовнішньої політики Радянської України, її характерні риси, здобутки та прорахунки.
2. Структура та функції дипломатичного відомства Радянської України.
3. Створення СРСР та статус УСРР в ньому.

Мета: висвітлити найважливіші аспекти зовнішньополітичної діяльності Радянської України.
Завдання: розглянути основні етапи та напрямки зовнішньої політики УСРР, історію становлення СРСР та статус української республіки в межах союзної держави, визначити досягнення та прорахунки дипломатичного відомства Радянської України.

Основні елементи теми. З виникненням Радянської України наприкінці 1917 р. постало питання про її зовнішньополітичну орієнтацію, виконання завдань зовнішньої політики. У першому питанні охарактеризуємо етапи зовнішньої політики Радянської України, завдання та результати роботи дипломатичного відомства за керівництва Сергія Бакинського, Володимира Затонського, Миколи Скрипника, Християна Раковського; звернемо увагу на історію розв’язання проблеми міжнародного визнання Радянської України, роботу делегації УСРР на міжнародних конференціях 1920-х рр., намагання провідних держав відновити статус-кво внутрішньої побудови та ладу в межах Російської імперії, ігнорування ними спеціальних і специфічних інтересів колишніх складових частин цього державного утворення, серед них і України. Проаналізуємо перші успіхи радянських українських дипломатів, зокрема врегулювання відносин із Польщею, Румунією, Німеччиною, Австрією, Італією, Чехословаччиною, Францією, Туреччиною, а також надання міжнародної допомоги голодуючим українцям (1921 – 1923 рр.).

У другому питанні розглянемо структуру Народного комісаріату закордонних справ Радянської України, досягнення та помилки радянського українського дипломатичного відомства.

У третьому питанні – утворення СРСР та міжнародну реакцію на виникнення союзної федерації, місце України у складі СРСР та поступове позбавлення УСРР зовнішньополітичних функцій.

У висновках узагальнимо матеріал щодо зовнішньополітичної діяльності Радянської України 1917 – 1923 рр., визначимо можливі перспективи новоствореної держави з огляду на тогочасну міжнародну ситуацію.

Персоналії: Сергій Бакинський, Євгенія Бош, Вацлав Воровський, Микола Врублевський, Володимир Затонський, Юсуф Кемаль, Фелікс Кон, Юрій Коцюбинський, Бела Кун, Дмитро Мануїльський, Михайло Муравйов, Григорій Петровський, Михайло Поляков, Георгій П’ятаков, Християн Раковський, Федір Сергєєв (Артем), Микола Скрипник, Антон Слуцький, Петро Старостін, Лев Троцький, Дмитро Ульянов, Михайло Фрунзе, Алі Фуад-паша, Георгій Чичерін, Олександр Шумський, Володимир Юдовський, Володимир Яковлєв.

Основні поняття і терміни: більшовицький експансіонізм, «зміновіхівський рух», інтерновані особи, «поворотівство», реевакуація, репатріація, репатріанти, союзна республіка, суверенітет, федерація.

Лекція 4. Зовнішня політика Української Народної Республіки (1918–1921 рр.)

1. Концептуальні засади та доктрини українських політиків і дипломатів щодо зовнішньої політики УНР доби Директорії.
2. Відносини Директорії УНР із РСФРР. Переговори Директорії УНР із командуванням штабу Антанти на Півдні України.
3. Дипломатична діяльність уряду УНР в екзилі.

Мета: висвітлити найважливіші аспекти дипломатії УНР доби Директорії.
Завдання: розглянути основні етапи та напрямки зовнішньої політики УНР; визначити досягнення та прорахунки дипломатичного відомства УНР 1918 – 1920 рр.; охарактеризувати дипломатичну роботу уряду УНР в екзилі.

Основні елементи теми. Після падіння гетьманської держави остання спроба українців розбудувати суверенну країну пов’язана з історією другої УНР під керівництвом Директорії. Період УНР 1918 – 1920 рр. чи не найтрагічніший в українській історії початку ХХ ст., для якого характерне значне погіршення становища України, звідусіль оточеної ворогами, поступове витіснення «українського питання» на маргінес світової політики.

У першому питанні розглянемо етапи зовнішньої політики УНР, окреслимо їх основні риси, завдання та результати роботи Міністерства закордонних справ за керівництва Володимира Чехівського, Кость Мацієвича, Володимира Темницького, Андрія Лівицького, Андрія Ніковського, а також концептуальні засади та доктрини українських політиків і дипломатів щодо зовнішньої політики УНР.

У другому питанні проаналізуємо українсько-російські мирні переговори, розглянемо причини, перепитії та наслідки війни УНР із РСФРР. У межах цього питання розкриємо зміст та наслідки Варшавського договору 1920 р. та Ризького мирного договору 1921 р., пояснимо реакції на вищезазначені міжнародні угоди українських політиків, висвітлимо спроби Директорії знайти союзників серед країн Антанти та Збройних Сил Півдня Росії (Русской Армии), оцінимо результати переговорів дипломатів УНР із командуванням штабу Антанти на Півдні України.

У третьому питанні опишемо зовнішньополітичну діяльність уряду УНР в екзилі за керівництва Симона Петлюри, Андрія Лівицького, В’ячеслава Прокоповича, Степана Вітвицького, Миколи Ліви́цького, Миколи Плав’юка.

У висновках визначимо можливі перспективи УНР з огляду на тогочасну міжнародну політику.

Персоналії: Володимир Винниченко, Степан Вітвицький, Петро Врангель, Олександр Геруа, Олександр Греків (Греков), Антон Денікін, Ян Домбський, Джордж Керзон, Соломон Крим, Бела Кун, Андрій Лівіцький, Микола Лівіцький, Ісаак Мазепа, Семен Мазуренко, Дмитро Мануїльський, Борис Мартос, Нестор Махно, Кость Мацієвич, Андрій Ніковський, Сергій Остапенко, Симон Петлюра, Юзеф Пілсудський, Микола Плав’юк, Християн Раковський, Володимир Темницький, Юрій Тютюник, Дмитро Ульянов, Анрі Фрайденберг, Володимир Чехівський, Георгій Чичерін.

Основні поняття і терміни: анексія, Зимові походи, інтервенція, інтервенти, інтерновані війська, концесія, «листопадовий рейд», лінія Керзона, окупація, сепаратний мир, «трикутник смерті», уряд в екзилі.

Лекція 3. Зовнішня політика Західноукраїнської Народної Республіки (1918–1919 рр.)

1. Історія становлення ЗУНР. Структура, цілі та напрями роботи Державного Секретаріату закордонних справ.
2. Аналіз роботи української дипломатичної місії в Парижі. Здобутки та втрати дипломатів ЗУНР.
3. Дипломатична діяльність уряду ЗУНР в екзилі (1919 – 1923 рр.).

Мета: проаналізувати напрямки зовнішньої політики ЗУНР та її основні наслідки для українського народу.
Завдання: висвітлити історію становлення ЗУНР та визначити пріоритетні напрямки роботи її зовнішньополітичного відомства; розкрити аспекти дипломатичної діяльності уряду ЗУНР у вигнанні.

Основні елементи теми. Розглядаючи обставини утворення ЗУНР та її органів влади, у першому питанні, зазначимо цілі, напрями та опишемо структуру Державного секретаріату закордонних справ, наведемо короткі біографічні відомості про керівників дипломатичного відомства ЗУНР та основні завдання міжнародної політики.

У другому питанні висвітлимо відносини ЗУНР із США, країнами Європи та УНР, проаналізуємо діяльність української делегації під час Паризької мирної конференції. Особливу увагу зосередимо на українсько-польських відносинах: обопільних територіальних претензіях сторін, військових діях та їх наслідках. Розглянемо досягнення та помилки дипломатичного відомства ЗУНР, з’ясуємо причини ліквідації країни у липні 1919 р.

У третьому питання вивчимо роботу уряду ЗУНР в екзилі, його ставлення до подій в УНР, зокрема Варшавського договору 1920 р., результати співпраці з міжнародними організаціями та європейськими політиками щодо популяризації на міжнародній арені «українського питання». Проаналізуємо причини саморозпуску уряду в екзилі у Відні 1923 р. та результати його діяльності.

У висновках до лекції з’ясуємо можливі перспективи новоствореної держави з огляду на тогочасну міжнародну політику.

Персоналії: генерал Бертелемі, Вудро Вільсон, Степан Вітвицький, Дмитро Вітовський, Юзеф Галлер, Сидір Голубович, Олександр Греків (Греков), Ян Дмовський, Жорж Клемансо, Кость Левицький, Девід Ллойд Джордж, Михайло Лозинський, Михайло Омелянович-Павленко, Василь Панейко, Євген Петрушевич, Григорій Сидоренко, Степан Смаль-Стоцький, Василь Стефаник, Лонгин Цегельський, Андрій Шептицький.

Основні поняття і терміни: анексія, «лінія Бертелемі», окупація, офензива, система «санітарного кордону», уряд в екзилі.

Лекція 2. Зовнішня політика Української Держави (квітень – грудень 1918 р.)

1. Становлення Української Держави та історія розбудови дипломатичного відомства.
2. Зовнішньополітичні пріоритети гетьмана Павла Скоропадського. Відносини Української Держави з Четвертним союзом та Антантою.
3. Територіальні проблеми та шляхи їх вирішення.

Мета: проаналізувати основні завдання та результати зовнішньої політики Української Держави.
Завдання: розкрити структуру Міністерства закордонних справ Української Держави, його методи та напрями діяльності; визначити досягнення та прорахунки українських дипломатів в добу Гетьманату.

Основні елементи теми. Після державного перевороту у квітні 1918 р. до влади прийшов генерал Павло Скоропадський. Розглядаючи обставини зміни влади, розкриваємо перше питання: процес становлення органів новоствореної держави, зокрема історію розбудови, структуру, функціональні обов’язки дипломатичного відомства, результати роботи посольств і консульств Української Держави у зарубіжних країнах.

У другому питанні визначимо мету, завдання, пріоритети зовнішньої політики гетьмана, проаналізуємо результати діяльності Української Держави у відносинах із країнами-членами Четвертного союзу та Антанти.

У третьому питанні з’ясуємо зміст територіальних претензій до Української Держави, пояснимо проблеми об’єднання українських земель у складі єдиної держави та принцип іредентизму щодо Холмщини, Підляшшя, Бессарабії, Буковини, Закарпаття, Криму.

У висновках узагальнимо матеріал щодо зовнішньополітичної діяльності Української Держави, окреслимо здобутки та прорахунки українського дипломатичного відомства, визначимо можливі перспективи новоствореної держави з огляду на тогочасну міжнародну ситуацію.

Персоналії: Георгій Афанасьєв, Микола Василенко, Сергій Гербель, Георг фон Гертлінг, Вільгельм II Гогенцоллерн, Всеволод Голубович, Владислав Дащкевич-Горбацький, Борис Донський, Дмитро Дорошенко, Герман Еміль фон Ейхорн, Іон Інкулець, Гюнтер фон Кірхбах, Іван Коростовець, Петро Краснов, Федір Лизогуб, В’ячеслав Липинський, Микола Любинський, Дмитро Мануїльський, Жан Міллер, Християн Раковський, Микола Рябовол, Олександр Севрюк, Павло Скоропадський, Антон Слуцький, Сулейман (Матвій) Сулькевич, Ян Токаржевський-Карашевич, Йоганн Форгач, Олександр Цвікевич, Олександр Черячукін, Пилип Альфонс Мумм фон Шварценштайн, Іван Шишманов, Федір (Теодор) Штейнгель, Андрій Яковлєв.

Основні поняття і терміни: агреман, акредитування, вірчі грамоти, інтервенція, інтерновані громадяни, іредентизм, прелімінарна угода, ратифікація, репатріація, федералізм.

Лекція 1. Зовнішня політика Української Народної Республіки (1917–1918 рр.)

1. Місце і роль «українського питання» в міжнародній політиці на початку ХХ ст.
2. Проголошення УНР у 1917 р. та становлення напрямків зовнішньої політики. Відносини з країнами Антанти.
3. Відносини Центральної Ради з Радянською Росією. Ультиматум Раднаркому від 4 грудня 1917 р. та перипетії російсько-української війни.
4. Брест-Литовська угода УНР з країнами Четвертного союзу, її зміст та наслідки для України.
5. Підсумки дипломатичної діяльності УНР.

Мета: проаналізувати основні завдання та результати зовнішньої політики УНР 1917 – 1918 рр.
Завдання: розглянути роль «українського питання» на міжнародній арені на початку ХХ ст.; окреслити магістральні напрямки зовнішньої політики УНР; проаналізувати зміст та досягнення дипломатичних відносин з країнами Антанти та Четвертного Союзу; висвітлити причини та наслідки російсько-українського конфлікту кінця 1917 р. – початку 1918 р.

Основні елементи теми. Українські землі на початку ХХ ст. перебували у складі двох імперій – Російської та Австро-Угорської. Подальша доля українців напряму залежала від ідеології та політики цих країн.
У першому питанні лекції розкриємо плани Росії та Австро-Угорщини щодо українських земель, а також місце і роль «українського питання» в міжнародній політиці початку ХХ ст.

У другому лекційному питанні розглянемо історію становлення та розвитку УНР, окреслимо умови прийняття, зміст і наслідки Універсалів Центральної Ради. Зосередимо увагу й на процесі формування дипломатичного відомства УНР, його структурі, напрямках роботи. Проаналізуємо результати співпраці українських дипломатів із представниками країн-членів Антанти.

У третьому питанні висвітлимо дослідження російського вектора української дипломатії, з’ясуємо причини та наслідки російсько-українського протистояння 1917 – 1918 рр. У формі дискусії зі студентами пояснимо безальтернативність російсько-українського конфлікту 1917 р. й відповімо на питання, чому українські соціалісти, які були при владі в УНР, не змогли досягти порозуміння з російськими соціалістами (більшовиками), що керували РСФРР.

У четвертому питанні окреслимо результати відносин Генерального секретаріату закордонних справ УНР із державами-членами Четвертного союзу. Пояснимо причини виходу УНР із Першої світової війни та обставини, які змусили українців залишити коло переможців та зробити ставку у дипломатичній роботі на країни, що програвали війну. Проаналізуємо також зміст Брест-Литовського мирного договору 1918 р. та його наслідки. Наведемо оцінки істориків та політиків відносно Брест-Литовської міжнародної угоди. Зокрема, полемізуючи зі студентами, запропонуємо їм обрати альтернативні погляди: Брест-Литовська угода – це дипломатичне досягнення чи поразка української дипломатії.

Наприкінці лекції підведемо підсумки щодо зовнішньополітичної діяльності УНР 1917 – 1918 рр., укажемо на здобутки та прорахунки українського дипломатичного відомства, визначимо можливі перспективи новоствореної держави з огляду на тогочасну міжнародну ситуацію.

Персоналії: Володимир Антонов-Овсієнко, віце-консул Арке, Ашіда Хітоші, Джон Піктон Бедж (Багге), Володимир Винниченко, Ібрагім Гаккі-паша, Петро Ганчев, Всеволод Голубович, Карл Адольф Максиміліан Гофман, Михайло Грушевський, Дуглас Дженкінс, Герман Еміль фон Ейхорн, Сергій Єфремов, Лев Каменев, Олександр Керенський, Константин Коанде, Юрій Коцюбинський, Ріхард фон Кюльман, Альфред фон Лінзинген, Георгій Львов, Микола Любинський, Томаш Масарик, Михайло Муравйов, Ахмед Моллаогли Мухтар-бей, Ахмет Нессім-бей, Жан Пелісьє (Полісіс), Симон Петлюра, Васил Родославов, Микола ІІ Романов, Олександр Севрюк, Федір Сергєєв (Артем), Павло Скоропадський, Жорж Табуї, Мехмед Талаат-паша, Микола Терещенко, Лев Троцький, Володимир Ульянов (Ленін), Йоганн Форгач, Іраклій Церетелі, Челебі Челебієв, Оттокар Чернін, Пилип Альфонс Мумм фон Шварценштайн, Микола Шраг, Олександр Шульгін, аташе Ятс.

Основні поняття і терміни: «ad hoc», анексія, аташе, визнання «de facto», визнання «de jure», дипломатична місія, дипломатична нота, консульство, контрибуція, посольство, прелімінарний договір, ратифікація, сепаратний мир, суверенітет, «українське питання».