Лекція 2.3. Історія Королівства Руського (Галицько-Волинської держави)

1. Соціально-політична і економічна ситуація в Галичині та на Волині в ХІ – ХІІ століттях.
2. Розвиток Галицько-Волинського князівства в роки правління Романа Мстиславича (1199 – 1205 рр.).
3. Галицько-Волинська держава в період правління Данила Романовича та його наступників.

*          *          *

Мета: осмислити новий етап вітчизняної історії – добу існування Королівства Руського, спадкоємниці політичних та соціально-культурних традицій Київської Русі.
Завдання: розкрити обставини політичної роздробленості Русі та проаналізувати причини виокремлення земель Галицької та Волинської в окремі удільні князівства; охарактеризувати їхній розвиток, окреслити діяльність видатних князів того часу.
Соціально-політична і економічна ситуація в Галичині та на Волині в ХІ – ХІІ століттях. Історія Галицько-Волинського князівства – складова частина історії Русі. У період феодальної роздробленості держави найсильнішим на Південно-Західній Русі було Галицько-Волинське князівство. Князівство межувало з міцними конкурентами: Польським королівством, Угорським королівством, Тевтонським орденом, Великим князівством Литовським. Після припинення існування Київської Русі як єдиної держави внаслідок монголо-татарської навали, правонаступницею Русі та повноцінною країною стала Галицько-Волинська держава (в історичних джерелах іменується як Королівство Руське або Мала Русь).
Галицьке князівство сформувалося в межах Русі наприкінці ХІ ст. (за результатами Любецького з’їзду 1097 р.), закріпившись за династією Ростиславичів (від онука Ярослава Мудрого Ростислава Володимировича). Галицьке князівство стає спадщиною синів Ростислава Володимировича: Рюрик отримав Звенигородське князівство, Василько Теребовльське (Поділля, Буковина, Східні Карпати), Володар – Перемишльське (землі над Сяном і Верхнім Дністром). Фактично була закладена тенденція до дроблення території князівства між нащадками однієї династії.

Слайд 1.

Проте онук Володара князь Ярослав Осмомисл (1153 – 1187 рр.) зміг об’єднати та збільшити території удільного князівства. За його правління територія Галицького князівства доходила до Дунаю та Чорного моря. Ярослав Володимирович був прозваний «Осмомислом» за розум (тобто такий, що за «вісьмох мислить», а можливо за знання вісім мов).

Слайд 2.

Ярослав Осмомисел підтримував активні зовнішньополітичні зв’язки з Візантією, Священною Римською імперією. Є вірогідність, що він брав участь у походах хрестоносців проти султана Салах-ад-Діна. Князь офіційно визнав своїм сюзереном германського імператора Фрідріха І Барбароссу, а той допомагав позашлюбному синові Ярослава Осмомисла – Володимиру в його боротьбі з боярами, угорським королем та князем Романом Мстиславичем за трон Галичини [5, с. 78 – 79; 3, с. 106]. Після Ярослава Осмомисла до 1199 р. правив його син Володимир, після смерті якого династія Ростиславичів перервалася.

Слайд 3.

Волинське князівство з центром у Володимирі, довгий час не мало власної князівської династії – управлялося з Києва. Київські князі вважали Волинь своєю вотчиною і не хотіли віддавати її у спадкове володіння іншим князям. Тільки онук Володимира Мономаха – Ізяслав ІІ Мстиславич став засновником волинської династії й Волинське князівство отримало статус спадкової вотчини. Його син Мстислав ІІ Ізяславич (1155 – 1170 рр.) боровся за київський престол, але програв у 1169 р. Андрію Боголюбському. Після смерті князя Мстислава ІІ Ізяславича у 1170 р., його старший син Роман Мстиславич, що сидів в Новгороді розпочав боротьбу за Волинь.
Роман Мстиславич був хоробрий, енергійний, жорстокий, віроломний і досить заповзятливий. Правив волинським князівством упродовж 1170 – 1199 рр. розбудувавши це князівство в окремий уділ. У 1188 р. галицькі бояри запросили його також на престол Галичини, але через опір частини боярства та протидії Угорщини Роман не зміг взяти її під свій контроль. Тільки у 1199 р. Роман Мстиславич об’єднав два удільних князівства створивши Галицько-Волинське князівство з центром у місті Галич.

Причини виникнення Галицько-Волинського князівства:
– вдале географічне розташування (віддаленість від Києва, природні умови – родовища солі, родючі землі, перехрестя торгових шляхів, торгівельні зв’язки з Європою, важкодоступність для кочових народів);
– спільна боротьба проти зовнішніх ворогів – Польщі, Угорщини, монголо-татар;
– енергійна політика князів Романа Мстиславича Великого, Данила Романовича Галицького [1, с. 90 – 91].

Періодизація розвитку Галицько-Волинської держави:

періоди

тривалість

основний зміст

І

1199 – 1205 рр.

етап становлення та розбудови об’єднаного Галицько-Волинського удільного князівства Романом Великим

ІІ

1205 – 1238 рр.

період тимчасовго розпаду держави, посилення боротьби боярства за владу. Водночас це період, коли формальним князем, який зберігав свої права на престол проте не міг ними скористатися, був малолітній Данило.

ІІІ

1238 – 1264 рр.

відновлення єдності Галичини та Волині, перетворення Галицько-Волинського князівства у повноцінну державу, яка перебувала у васальній залежності від Золотої Орди

ІV

1264 – 1340 рр.

розвиток Галицько-Волинської держави (Королівства Руського, Малої Русі) за наступників Данила та Василька Романовичів. Поступове ослаблення та занепад держави.

Розвиток Галицько-Волинського князівства в роки правління Романа Мстиславича (1199 – 1205 рр.). 1199 р. Роман Мстиславич об’єднав обидва князівства в єдину державу, спираючись на служилий люд та міщан. Роман розправився із супротивниками централізованої влади, щоб укріпити авторитет князівства втрутився в династичну боротьбу за трон у Польщі та Угорщині. 1203 р. Роман Великий оволодів Києвом й поставив свого воєводу Інгвара Ярославича. З того часу Роман Великий контролював усю Південну та Південно-Західну Русь. У 1204 р. Римський Папа Інокентій ІІІ пропонував Роману корону за окатоличення, проте князь відмовився. Романа Великого сучасники називали «великим князем», «царем», «самодержцем всія Русі».
Роман пропонував проект реорганізації управління на Русі: київського князя повинні були обирати шість наймогутніших князів (галицький, володимиро-суздальський, чернігівський, рязанський, смоленський, полоцький), які, крім того, мали спільно приборкувати винуватців усобиць. Проте більшість князів не підтримали цей план.
За короткий час правління Романа Мстиславича Галицько-Волинське князівство збільшується. У період правління Романа Великого до складу князівства входили: Галичина, Буковина, Поділля, Волинь, Західна Білорусія, Перемишлянщина, Пониззя, Холмщина, Болохівська волость (верхів’я річок Південний Буг і Случ), уся територія Правобережної України, тобто ⅓ сучасної української території.
Господарство Галицько-Волинського князівства суттєво не відрізнялося від господарства Київської держави. Тут також співіснували князівське, боярське, монастирське та селянське землеволодіння. Проте в князівстві зміцнюється князівське землеволодіння і поступово утверджується ієрархічна структура земельної власності, що грунтувалися на міжкнязівських і князівсько-боярських відносинах. У Галицько-Волинському князівстві, на думку окремих істориків, утверджувалася бенефіціально-ленна система західноєвропейського типу. Надання землі у власність своїм слугам боярам галицько-волинські князі пов’язували з службою та васалітетом. Землі, які надавалися у довічне володіння, називалися «державою». Селянські господарства («дим» і «рало») залишалися основою економічного життя, хоча вотчинні господарства князів та бояр були перспективнішими [2, с. 177 – 178].
На рубежі ХІІ ст. – ХІІІ ст. в Західній Європі точилася війна між двома групами: гібелінами і гвельфами. Першу очолював Гогенштауфен, Філіп Швабський, який опирався на Східну й Північну Німеччину, а його супротивник – Оттон ІV, сздобув підтримку Папи Римського Інокентія ІІІ. У 1204 р. Римський Папа запропонував Роману Великому корону та титул, але той віддав перевагу гібелінам, від корони князь Роман відмовився.

Слайд 4.

У червні 1205 р. князь Роман загинув в облозі м. Завихвоста на р. Вісла. Роман потрапив у засідку вояків краківського князя Лешка Білого та мазовецького князя Конрада, коли прямував до Німеччини на допомогу синові Фрідріха Барбаросси Філіпу Гогенштауфену, що домагався престолу, на який претендував також Оттон ІV Саксонський [5, с. 79]. Після смерті Романа Великого Галицько-Волинське князівство тимчасово розпадається й темп розвитку Південно-Західної Русі сповільнюється.
Період тимчасового розпаду удільного князівства (1205 – 1238 рр.).
Після смерті Романа при владі залишилася вдова Анна з чотирьохрічним сином Данилом та дворічним Васильком. У Галицько-Волинському князівстві тривало свавілля бояр. Водночас тривали спроби сусідніх правителів окупувати Галичину і Волинь.
У 1206 р. чернігівські князі Ольговичі вчинили похід на Галичину, а з заходу на Волинь виступив польський князь Лешко. Анна звернулася за допомогою до Романового союзника угорського короля Андрія ІІ, й той заступив полякам дорогу на Волинь, але не зміг протидіяти зазіханням новгород-сіверських князів Ігоревичів – Роману, Святославу, Ростиславу. Бояри самі запросили трьох синів Ігоря Святославича, онуків по матері Ярослава Осмомисла сподіваючись, що ті стануть знаряддям в їх руках. Але почалася боротьба за реальну владу. Вбито було близько 500 бояр. У 1208 р. між самими братами Ігоревичами спалахнула усобиця. Скориставшись послабленням братів бояри позбавили Ігоревичів влади. Одразу відновилася угорська окупація і бояри знову запросили Ігоревичів, які повернувшись у 1209 р. розпочали репресії проти бояр
1211 р. бояри запросили на допомогу угорців із запевненням визнати владу малого Данила Романовича. Угорці захопили двох Ігоревичів і повісили, а Данило утвердився в Галичі. Проте влада його була слабкою, бояри бунтували. А в 1211 р. бояри навіть проголосили королем Галичини 5-річного угорського принца Калмана (Каломана) одруживши його з дворічною польською княжною Саломеєю, а правив за них угорець Бенедикт Бора.
У 1213 р. боярин Володислава Кормильчич оголосив себе галицьким князем і Анна з сином Данилом повернулися до Угорщини. З цього часу у внутрішні справи безперервно втручаються Угорщина та Польща.
1214 р. Польща та Угорщина підписали угоду про поділ Галицько-Волинського князівства. Згідно з нею Володимир повертався Романовичам, а в Галичі мав правити угорський королевич Каломан. Упродовж 1214 – 1219 рр. триває угорська окупація.
1219 р. від угорської окупації визволив новгородський князь Мстислав Удатний разом із зятем Данилом Романовичем, але владу передав угорському королевичеві Андрію, одруженому з другою дочкою Мстислава. Проте Данило утверджується у Володимирі (Волинь) звідки починає збирати батьківський спадок, а мати його Анна пішла у монастир.
У 1238 р. Данило повернув собі Галич об’єднавши Галичину та Волинь у єдине удільне князівство. Фактично існував дуумвірат – співправління братів Данила та Василька Романовичів.

Слайд 5.

Галицько-Волинська держава в період правління Данила Галицького та його наступників. 1238 р. Данило розгромив тевтонських лицарів Добжинського ордену під Дорогочином. 1239 р. завоював Київ (поставив воєводою Дмитра Дєтка). Столицею обрав Холм, спорудив міста-фортеці Данилів, Кременець, Угровеськ. У 1241 р. монголо-татари пройшли Галицько-Волинським князівством, але знищення не великі.
В цей час ускладнюється зовнішньополітична ситуація в Східній Європі. Данило Галицький продовжуючи політику батька, союзника гібелінів, об’єднався з Конрадом Мазовецьким (союзник Тевтонського ордену, який стояв на боці Гогенштауфенів) і литовським князем Міндовгом (цей язичник завжди готовий був воювати з католиками) проти Ростислава Михайловича Чернігівського, який одружився з дочкою угорського короля Бели ІV та заручився підтримкою малопольського короля Болеслава Сором’язливого (вони були у гвельфівському блоці), включившись у боротьбу за Галичину. Ця боротьба закінчилася 17 серпня 1245 р., коли угорське військо під Ярославлем на р. Сян було переможене Данилом.
Батия занепокоїло посилення Данила, й він наказав офіційно визнати себе васалом Золотої Орди. Данило Галицький отримав короткий лист: «Віддай Галич». У 1245 або 1246 р. Данило їздив до Сарай-Бату заручившись охоронною грамотою. Батий прийняв Данила ласкаво, видав ярлик на князювання, і Галицько-Волинська держава дістала офіційний статус союзної монгольської території. Більше того, Батий зробив Данила Галицького своїм «мирником». Для обох це був політичний успіх. Батий убезпечив свій західний кордон від агресії хрестоносців, адже папа Інокентій ІV на Ліонському соборі 1245 р. оголосив хрестовий похід проти монголів, а Данило після поїздки в Сарай-Бату заявив про свої права на наслідування київських князів, призначивши свого «печатника» митрополитом, і в 1246 р. відправив його на затвердження до патріарха в Нікею, та, врешті, уклав договір з Угорщиною.
Здавалося б, Данило мав би бути задоволений. Історик Наталія Яковенко переконана, що «після поїздки Данила «на поклін» у Сарай володарі Галичини й Волині вважалися не слугами, а федератами хана: вони мусили висилати власне військо до монгольських походів, але регулярної данини, супроводжуваної переписом населення, не платили [6, с. 104]. Однак Данило планував звільнитися від монголо-татарської залежності, орієнтуючись на союз з правителями Західної Європи. Як писав літописець: «О, зліше зла честь татарська». Данило почав збирати коаліцію європейських держав проти монголів: одружив сина Романа на Гертруді дочці австрійського герцога наступниці Бабенбергського престолу. Після смерті останнього герцога намагався посадити Романа на австрійський престол, але невдало, там утвердилася династія Габсбургів. В 1250 р. син Лев одружився з дочкою угорського короля Бели ІV Констанцією [4, с. 50].
Ще на початку XIII ст. у деяких західних джерелах Галицько-Волинську державу називали «королівством». У 1253 р. відбулася коронація Данила Галицького в Дорогочині папським посланцем (легат Оппізо від римського папи Інокентія ІV) за перехід під юрисдикцію римської церкви.
Данило Галицький сприймав королівський титул, як: а) відновлення власного статусу, фактично поваленого монголами; б) частина договору, що закріплює обов’язки Заходу допомогти у боротьбі з Ордою.
Данило стає першим вітчизняним королем, але згодом не маючи з цього ніякої користі, відмовляється від корони. Назва «королівство» засвідчує прагнення володарів підкреслити, що князівство було державою з такими самими суверенними правами, як і в європейських королівствах. Згодом, королем себе називав також його онук Юрій Львович, натомість Юрій II Тройденович в останньому з відомих його документів виступає як «князь Руського королівства».
Тоді Данило Галицький уклав таємний союз з Андрієм, князем Володимиро-Суздальської землі (брат Олександра Невського). Але спроба виступити проти Орди закінчилася невдачою: Андрій втік за кордон, Данило залишився сам на сам, а Олександр Невський у 1251 р. приїхав у орду Батия, здружився і побратався з Сартаком, сином хана Батия й одержав ярлик на князювання Володимиро-Суздальським князівством [5, с. 81].
У 1254 – 1255 р. Данило відкрито воює проти золотоординського воєводи Куремси. Вигнав монголів з Північного Поділля та Східної Волині. У 1255 – 1256 рр. воює з Литвою (князем Міндовгом).
У 1258 – 1259 рр. воює з золотоординським ханом Бурундаєм, але невдало. Данило був змушений заключити союз  з монголами та знову стати васалом Орди. Після цього русичі брали участь у військових походах монголів проти Польщі та Литви. У 1264 р. Данило помер в м. Холм.
Значення діяльності Данила Галицького: підніс авторитет ГВД в середньовічному світі; доклав зусиль для об’єднання земель Південно-Західної Русі; своєю політикою заклав підвалини українського самоусвідомлення своєї ідентичності; вдало маневрував між католицьким Заходом і монголами, започаткувавши модель спілкування з сусідами, основою якої став компроміс. Але така політика, призводила до роздрібненості суспільної свідомості: прагнення аристократів, міщан та селян були настільки різні, що про загальнонаціональні інтереси ніхто не дбав.
Галицько-Волинське князівство в період правління Данила Романовича та його наступників.
Після смерті Данила землі Галицько-Волинської держави успадковуються синами Данила та Василька.

Слайд 6.

Лев І Данилович розширив володіння батька, приєднавши Люблінську землю й частину Закарпаття. У 1272 р. переніс столицю до Львова. Юрій І Львович скориставшись усобицями у Золотій Орді, посунув власні кордони до нижньої течії Дніпра й Південного Бугу. Переніс столицю до м. Володимир (Волинь). Носив титул «король Русі, князь Ладомерії». З головних здобутків Юрія І  – створення 1303 р. окремої Галицької митрополії, безпосередньо підпорядкованої константинопольському патріарху.

Слайд 7.

Андрій та Лев ІІ Юрійовичі правили спільно (дуумвірат), носили титул «князі всієя Русі». Співпрацювали із Тевтонським орденом та Польським королівством проти Литви та Золотої Орди. Загинули разом в битві з монголо-татарами. На них династія Данила Романовичів урвалася.

Слайд 8.

Після смерті князів Андрія та Льва ІІ до влади прийшло боярство, яке запросило на престол 14 річного сина мазовецького князя Тройдена та Марії – доньки Юрія І Львовича. Князь Юрій ІІ-Болеслав перейшов на православ’я задля задоволення галицьких бояр . У зовнішній політиці тримався союзу з Прусією, Литвою, Тевтонським орденом, ворогував з Польщею. У літописі називався «князь Руського королівства». В останні роки правління Юрій ІІ-Болеслав конфліктував з боярами, які звинувачували князя у допомозі чужинцям, сприянні німецькій колонізації, спробі впровадити католицизм. У 1340 р. князя отруїли.

Слайд 9.

Після смерті Юрія ІІ-Болеслава держава поступово розпадається. Причини розпаду Королівства Руського:
– надзвичайно низький розвиток економіки, порівняно з сусідніми державами;
– відсутність політичної еліти, яка б могла об’єднати державу;
– недалекоглядність правителів;
– повна ізоляція (політична та економічна) країни;
– активна зовнішня політика при одночасному нехтуванні внутрішніми інтересами країни;
– внутрішні суперечки між князівською владою та боярською опозицією;
– перебування Королівства Руського у сфері впливу сусідніх держав (Золотої Орди, Угорського королівства, Польського королівства, Молдавського князівства).
Як результат, землі князівства розподілили сусідні держави (Галичина відійшла Польському королівству, Волинь – Литовському князівству, Буковина – Молдавському князівству).
Історичне значення Київської Русі.
– уперше об’єднала всі східнослов’янські племена в єдину державну організацію;
– сприяла соціально-економічному, політичному, культурному розвитку східних слов’ян;
– Русь стала своєрідним бар’єром, який захищав західноєвропейські країни від кочових орд азіатських племен;
– сприяла зміцненню міжнародного авторитету східних слов’ян, створювала для них можливість брати дієву участь у міжнародній політиці.
Історичне значення Галицько-Волинської держави:
– захистило від завоювання та асиміляції південно-західну частину русів, сприяло усвідомленню своєї самобутності;
– стало новим після занепаду Києва, центром політичного та економічного життя, який забезпечував високий рівень розвитку українських земель.
– друга після Русі велика держава на українських землях, яка продовжувала її культурні традиції;
– упродовж століття після монгольської наввали забезпечувала безперервність розвитку традицій самостійного державного життя на українських землях [1, с. 96].

Бібліографічні посилання:

1. Бойко О. Д. Історія України: Посібник / О. Д. Бойко. – К.: «Академивидав», 2003. – 656 с.
2. Лановик Б. Д.Економічна історія: Курс лекцій / Б. Д. Лановик, М. В. Лазарович. – К. : Вікар, 2006. – 405 с.
3. Любар О. О.Історія української школи і педагогіки: навч. посіб. / О. О. Любар, М. Г. Стельмахович, Д. Т. Федоренко. – К.: Знання, 2006.
4. Мицик Ю. А. Історія України: Навч. посіб. / Ю. А. Мицик, О. Г. Бажан, В. С. Власов. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 591 с.
5. Петровський В. В. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі / В. В. Петровський, Л. О. Радченко, В. І. Семененко. – Х.: ВД «ШКОЛА», 2007. – 592 с.
6. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України / Н. Яковенко. К.: Критика, 2005. – 584 с.
Слайд 1. Карта Галицького князівства // Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Галицьке_князівство#/media/File:Galicia_land.png ; Герб Галицького князівства // Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Галицьке_князівство#/media/File:Alex_K_Halych_2.svg
Слайд 2. Зображення Ярослава Осмомисла // Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Ярослав_Осмомисл#/media/File:Yaroslav_Osmomysl.jpg ; Зображення Володимира Ярославовича // Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Володимир_Ярославич_(князь_галицький)#/media/File:Володимир_Ярославич.jpg

Слайд 3. Карта Волинського князівства // Режим доступу: https://history.ed-era.com/3/volinske_knyazvstvo.html ; Герб Волинського князівства // Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Волинське_князівство#/media/File:Alex_Volhynia.svg
Слайд 4. Зображення Папи Римського та князя Романа Мстиславича// Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/Иннокентий_III#/media/File:Innozenz3.jpg ; https://uk.wikipedia.org/wiki/Роман_Мстиславич#/media/File:Roman_of_Halych.jpg
Слайд 5. Зображення князя Данила Романовича // Режим доступу: https://електронна-енциклопедія.укр/uploads/illustrations/Данило-Галицький.jpg

Слайд 6. Зображення князів // Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/Лев_Данилович#/media/File:Lev_Danylovich_of_Halych.PNG; https://www.google.com.ua/search?client=opera&biw=1047&bih=558&tbm=isch&sa=1&ei=oTvDW6OPHYiQsAHx6pfICA&q=Шварно&oq=Шварно&gs_l=img.3..0i5i30k1j0i24k1l2.15628.16383.0.16709.6.6.0.0.0.0.156.651.1j4.5.0….0…1c.1.64.img..1.5.649…0j35i39k1j0i67k1.0.LTLFmgd2UIE#imgrc=vdjIhHREwRPBCM:
Слайд 7. Зображення князів // Режим доступу: http://deduhova.ru/statesman/yuriy-i-lvovich-knyaz-galitsko-volyinskiy/
Слайд 8. Зображення князів // Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Лев_Юрійович#/media/File:Лев_II.jpg ; https://uk.wikipedia.org/wiki/Андрій_Юрійович#/media/File:Андрій_I.jpg
Слайд 9. Зображення князя Юрія ІІ – Болеслава Тройденовича // Режим доступу:  https://електронна-енциклопедія.укр/uploads/illustrations/Князь-Юрій-ІІ-Болеслав.jpg ; https://uk.wikipedia.org/wiki/Юрій_II#/media/File:Yuri_II_Boleslav.jpg

Для тих хто зацікавився темою та бажає знати більше.
Для семінару ця література не обов’язкова, але з часом, навіть після прослуховування курсу, можна розширити свій кругозір.
Список додаткової літератури для самоосвіти

Гумилев Л. Н. Древняя Русь и Великая степь / Л. Н. Гумилев. – М.: Мысль, 1989. – 766 с.
Котляр М. Ф. Галицько-Волинська Русь / М. Ф. Котляр. – К.: Видавничий дім “Альтернативи”, 1998. – 336 с.
Романов Б. А. Люди и нравы Древней Руси (историко-бытовые очерки ХІ – ХІІІ вв.) / Б. А. Романов. – М.-Л.: Наука, 1966.
Мавродин В. В. Очерки истории левобережной Украины (с древнейших времен до второй половины ХІV века) / В. В. Мавродин. – СПб.: Наука, 2002.
Феннел Д. Кризис средневековой Руси. 1200 – 1304 / Джон Феннел. – М.: Прогресс, 1989.

Поділитися:
Bookmark the permalink.

Comments are closed