Лекція 6.1. Україна в умовах Першої світової війни і революційних подій 1917 – 1918 рр.

1. Україна в Першій світовій війні 1907 – 1918 рр.
2. Наслідки Лютневої революції 1917 р. для українських земель. Розвиток УНР періоду Центральної Ради (1917 – 1918 рр.).

Мета: охарактеризувати особливості суспільно-політичного та економічного розвитку українських земель в 1914 – 1918 рр.

1. Україна в Першій світовій війні 1907 – 1918 рр. 1 серпня 1914 р. почалася Перша світова війна. У ній брали участь два ворожі блоки: Троїстий союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія), який згодом став Четвертним союзом (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина) та Антанта (Англія, Франція, Росія, згодом США).
Причини війни: загарбання чужих територій, переділ вже перерозподіленого світу; встановлення контролю за ринками збуту та джерелами сировини; концентрація народної уваги не на внутрішній, а на зовнішній загрозі та ін.
Привід до війни: 28 червня 1914 р. в м. Сараєві вбито спадкоємця австрійського престолу Франца-Фердинанда. Вбивця – Гаврило Принцип.

Плани воюючих країн щодо України: Росія – планувала захопити Східну Галичину, Північну Буковину, Закарпаття; Румунія – претендувала на території Північної Буковини та Південної Бессарабії; Туреччина – планувала повернути володіння втрачені раніше – Північне Причорномор’я, Крим; Австро-Угорщина – бажала захопити Волинь і Поділля; Німеччина – планувала оволодіти всією Україною.
У серпні – вересні 1914 р. розпочалася Галицька битва, у результаті якої росіяни оволоділи Галичиною та Буковиною утримуючи їх до весни 1915 р. Росіяни створили Галицько-Буковинське генерал-губернаторство на чолі з графом Георгієм Бобринським, який не приховував своїх намірів: «Я буду вводить тут русский язык, закон и устройство». Відповідно до цього:
– закрито всі українські періодичні видання, польські та українські інституції, школи, книгарні, бібліотекам було заборонено видавати українські книжки;
– репресії щодо українських громадських діячів (578 осіб вислано у віддалені райони Росії);
– переслідування греко-католицької церкви і насадження православ’я;
– майно поміщиків і капіталістів взяла під охорону царська влада, щоб не допустити його захоплення народними масами.
У березні 1915 р. російські війська узяли фортецю Перемишль, це останній успіх росіян в кампанії 1914 – 1915 рр.
19 квітня (2 травня) 1915 р. німецько-австрійські війська контрнаступ в Галичині. 2 червня 1915 р. австрійці і німці взяли Львів. Росіяни відступають до жовтня 1915 р. на лінії Кам’янець-Подільський – Тернопіль – Дубно. Втрати росіян 150 тис. убитими, 700 тис. пораненими, 900 тис. полоненими. За іншими даними раненими та полоненими до 2,5 млн. осіб. Окрім того Російська імперія втратила 15 % своєї території, 10 % залізниць, 30 % промислових потужностей, 20 % населення. Росіяни втратили Східну Галичину, Західну Волинь, Підляшшя, Холмщину, Берестейщину, Північну Буковину. Восени 1915 р. почалася евакуація міст Правобережної України. Київський університет планує переїзд у Саратов, Київський політехнікум у Вороніж. Зникає патріотичний запал, проголошуються антивоєнні заклики.
У 1915 р. російський уряд став «м’якшим» до українців. Виникають громадські організації: Земський союз (допомагав постраждалим у війні, організовував медичну допомогу пораненим та їх реабілітацію), Воєнно-промисловий комітет (виготовляв амуніцію для армії), Товариство допомоги населенню Півдня Росії (надавав допомогу жертвам війни, арештантам, депортованим, біженцям – придбав ліки та навчав медперсонал, роздавав їжу, одяг).
Війна затягується.
22 травня – 30 червня 1916 р. війська Південно-Західного фронту під командуванням генерала Олексія Брусилова. Відбили Буковину та Південну Галичину, утрати австрійців 1,5 млн. осіб.

З липня 1916 р. до лютого 1917 р. утворено генерал-губернаторство областей Австро-Угорщини, зайнятих під час війни. Очолював Ф. Трепов. Політика щодо українців «нейтральна»: допомога біженцям, постачання продовольства, дозволяли відкривати україномовні школи.
До середини 1917 р. росіяни та німці перебували у стані стратегічної оборони.
У червні 1917 р. Російська армія почала наступати в напрямку Львова, але операція провалилася. Російська армія втратила Галичину та Буковину. Фронт стабілізувався до укладання Брест-Литовського мирного договору на початку 1918 р.
У 1917 р. триває політична та економічна кризи в Російській імперії:
– зростає недовіра народу до державних органів влади;
– державні органи влади погано контролюють ситуацію в країні.
– виникають повстання селян, робітників, солдат;
– стрімко зростає кількість безробітних, збільшуються ціни на продовольчі товари, знецінюються гроші.
Наслідки:
– Російська імперія втратила вбитими та померлими з голоду 2 млн. 300 тис. людей. Для порівняння Німеччина – 2 млн., Англія – 750 тис., Франція – 1 млн. 383 тис., Італія – 700 тис., Австро-Угорщина – 1 млн. 440 тис. Загальні втрати учасників 8 млн. 500 тис. солдатів і офіцерів та 10 млн. мирного населення. Розпочалися в Європі голод та епідемії. Тільки хвороба «іспанка» (іспанський грип) вбила 50 – 100 млн. людей у світі, тобто 2,5 – 5 % людства.
– економічний занепад, інфляція (ціни зросли в 4 – 8 разів);
– деградація сільського господарства – 38 % чоловіків в селах, деформація структури виробництва, тобто зростає військова промисловість та занепадає цивільне виробництво);
– відбувається розкол національного руху;
– відсутні легальні можливості політичної та культурно діяльності, придушення опозиційних сил.
Позитивні:
– зростання національної самосвідомості населення;
– створення українських збройних формувань, набуття воєнного досвіту;
– підняття «українського питання» на міжнародний рівень.
Надії на перемогу розвіялися, і у тил хлинули біженці й ешелони з пораненими. Все гірше ставало з продовольством. Посилилась паливна криза. Все це разом вело до посилення невдоволення політикою царизму.
У цілому з червня 1914 року по березень 1917 року в Україні відбулося 400 страйків з кількістю членів близько 300 тис. Центром страйкового руху став Донбас. Неспокійно було у селі. В армії солдати почали відмовлятися від участі в бойових діях. Криза самодержавства стала наочною.
2. Наслідки Лютневої революції 1917 р. для українських земель. Розвиток УНР періоду Центральної Ради (1917 – 1918 рр.). У лютому 1917 р. почалася лютнева революція в Петрограді, яка вплинула й на українське суспільство, зокрема ставши початком революційних подій на українських землях. Причини і передумови української революції:
– залежне і пригноблене становище України, великодержавницька політика щодо неї панівних кіл як Росії, так і Австро-Угорщини;
– важке соціальне становище переважної частини населення;
– невирішеність аграрного питання і питання соціального захисту робітництва;
– піднесення українського національного визвольного руху, та його організаційне й ідеологічне оформлення;
– порушення стабільності Російської та Австро-Угорської імперії, загострення їхніх внутрішніх проблем унаслідок Першої світової війни.
2 (15) березня Микола ІІ зрікається влади й в Державній Думі утворився перехідний орган влади – Тимчасовий уряд, який очолив князь Георгій Львов.

Паралельно з владною вертикаллю тимчасового уряду в Україні виникають ще два центри влади – Ради депутатів та Центральна Рада. Упродовж 2 – 5 березня 1917 р. робітничі Ради в Харкові, Катеринославі, Луганську, Полтаві. До середини 1917 р. в Україні було 252 Ради.
4 (17) березня 1917 р. утворилася Українська Центральна Рада – суспільне об’єднання для реалізації автономії України в складі Російської Федерації. Ввійшли УНП (М. Міхновський), УПСР (Ковалевський, Христюк, Шаповал), УСДРП (Виниченко, Петлюра, Порш). Голова Грушевський, заступники Єфремов та Винниченко.

У травні 1917 р. до Петрограда виїхала українська делегація на чолі з Винниченком. Мета – добитися автономії, але Тимчасовий уряд виступив проти.
10 (23) червня 1917 р. на Софійському майдані серед Учасників ІІ Всеукраїнського військового з’їзду було проголошено І Універсал. Він проголосив автономію у складі федеративної Росії. Проголошено право створювати власні закони, та органи влади. Вищим органом влади проголошувалася Центральна Рада. 15 (28) червня 1917 р. створено уряд – Генеральний Секретаріат, першим керівником якого був Володимир Винниченко.

У червні 1917 р. до Києва прибула делегація міністрів Тимчасового уряду у складі Церетелі, Некрасова, Керенського, Терещенка. Результатом переговорів став компроміс, викладений у ІІ Універсалі 3 (16) липня 1917 р.  Зміст ІІ Універсалу:
– Центральна Рада поповнюється представниками національних меншин;
– Центральна Рада готує закон про автономію, що буде затверджений лише Установчими зборами;
– Центральна Рада обирає Генеральний Секретаріат – виконавчий орган, який мав бути затверджений Тимчасовим урядом;
– українізація дозволялася, але під контролем рос. командування.
Фактично Центральна Рада зробила крок назад, прийнявши ІІ Універсал.
У липні 1917 р. триває політична криза в Росії та Україні. Зокрема, в Україні виступили самостійники. 4 – 5 липня 1917 р. самостійники разом з 5 тис. солдат об’єднаних в ІІ український полк ім. Полуботка ввірвалися до приміщення Центральної Ради. Вимагали відмінити дію ІІ Універсалу. Застосувати військову силу не наважилися, тому програли.
4 серпня 1917 р. статут Генерального Секретаріату було відкинуто, а затверджено Тимчасову інструкцію Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду в Україні:
– Генеральний секретаріат – уряд України, підпорядкований Тимчасовому уряду, призначається ним за пропозицією Центральної Ради;
– встановлювали не автономію, а місцеве самоврядування;
– територія впиву Генерального секретаріату – 5 губерній (Київська, Волинська, Подільська, Полтавська, Чернігівська).

Центральна Рада зробила фатальні помилки:
– прийняла Тимчасову інструкцію до виконання, не послідовно відстоювала інтереси України.
– не змогла ефективно керувати українськими землями та об’єднати політичні сили.
– не пішла на зустріч селянам і не почала аграрну реформу.
– не українізувала армію.
Тимчасова інструкція порушувала компроміс між Центральною Радою та Тимчасовим урядом.
8 – 15 вересня 1917 р. в Києві відбувся З’їзд народів (українці, литовці, естонці, білоруси, молдавани, грузини, євреї, буряти, донські козаки) – закликав до федеративної перебудови Росії. Всеросійські Установчі Збори не повинні перешкоджати скликанню крайових Установчих Зборів. Центральна Рада оголосила про поширення своєї влади на всі сфери життя в Україні та на всі 9 губерній (без Криму).
25 жовтня (7 листопада) 1917 р. в Петрограді під керівництвом більшовиків відбувається державний переворот. Більшовики прийшли до влади, виникла РСФРР. Раду народних комісарів очолив Ленін.
У Києві триває боротьба трьох сил: більшовики (6,5 тис.); штаб Київського військового округу (10 тис. вояків за Тимчасовий уряд); Центральна Рада – 18 тис. У результаті Центральна Рада взяла під контроль у Києві ключові пункти – банки, телеграф, вокзали. 7 (20) листопада 1917 р. видала ІІІ Універсал, яким проголосила створення Української Народної Республіки, як автономії не більшовицької Російської федерації. Також ІІІ Універсал проголосив:
– демократичні свободи (слова. друку, совісті, зборів, спілок. страйків, недоторканість особи),
– скасовувалася смертна кара і вводилася амністія для політичних в’язнів.
– проголошувалося 8-ми годинний робочий день.
– Центральна Рада доручила Генеральному Секретаріатові розробити аграрну реформу за яким передача землі селянам без викупу.
– Рада зобов’язалася розпочати мирні переговори.
– призначено на 27 грудня 1917 (9 січня 1918) р. вибори до Установчих зборів, а 9 (22) січня 1918 р. днем проведення.
Помилкою Центральної Ради було недооцінка більшовиків. Рада вважали, що в неї достатньо часу.
4 грудня 1917 р. Центральна Рада отримала Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами від Леніна та Троцького. РНК (уряд РСФРР) вимагав:
– для визнання ЦР законною Рада повинна визнати законною радянську більшовицьку владу (тобто розпуститися);
– не пропускати війська через Україну на Дон;
– припинити роззброєння на території Україні радянських військ.
Термін виконання – 2 доби., проте вже 5 грудня 1917 р. Раднарком Росії ухвалив рішення «вважати Центральну Раду в стані війни».
4 – 6 грудня 1917 р. делегати Всеукраїнського з’їзду Рад у Києві проголосували за УНР, проти ультиматуму. Центральна Рада відмовилася виконати вимоги уряду Росії.
8 грудня 1917 р. раптовим ударом з Білгорода червоні війська захопили Харків.
9 – 12 грудня 1917 р. у Харкові зібрався з’їзд Рад Донецького і Криворізького басейнів, до яких приєдналися більшовицька делегація з Києва. Разом вони проголосили себе «Всеукраїнським» (хоча тут було представлено менше третини Рад України). На ньому було прийнято наступні рішення:
– Проголошення УНР республікою Рад, «федеративною частиною Російської Республіки» (УНР – частина радянської Росії).
– Обрання Центрального Виконавчого комітету Рад України (ЦВК) – вища державна влада між з’їздами Рад (очолив Юхим Медведев, якого у березні заступив Володимир Затонський), сформований (17 грудня) більшовицький уряд України – Народний Секретаріат у складі: Федір Сергєєв (Артём), Євгенія Бош, Лугановський, Затонський, Скрипник.
– Проголошення плану виключення зі складу УНР найбільш розвинутих регіонів і створення Донецько-Криворізької республіки (початок розчленування України).
У середині грудня 1917 р. ударом із Харкова російські війська захопили важливі залізничні станції: Лозову, Павлоград, Синельникове, ізолювавши калєдінські війська на Дону і Донбасі від фронту. Потім при підтримці місцевих більшовиків було встановлено контроль над Катеринославом (26 грудня), Олександрівськом (10 січня), Миколаєвим (14 січня), Одесою (17 січня), Херсоном (18 січня).
На початку січня 1918 р. червоноармійські частини почали наступ з Харкова на Полтаву та Київ. Разом із ними почали наступ два інші угруповання, які з’єдналися у Бахмачі. Наступ на Київ очолив М.Муравйов. Головні сили УЦР на Правобережжі стримували наступ збільшовизованих частин, що рухалися з фронту.
16 січня 1918 р. загін сотника Омельченка, який складався з 500 студентів, гімназистів, воєнних курсантів, здійснив спробу зупинити більшовицькі війська під станцією Крути. У нерівному бою більшість юних героїв загинула.
16 – 22 січня 1918 р. у Києві почалося організоване місцевими більшовиками повстання на заводі „Арсенал”, яке відтягнуло на себе значні сили УЦР.
Підійшовши до міста, Муравйов почав його обстріл з гармат. Не маючи достатньої кількості військ для захисту столиці, командування УНР прийняло рішення організовано залишити Київ. 26 січня в місто вступили загони М. Муравйова. Але Центральна Рада не була знищена чи розпущена, й набирала силу. Її доля залежала від зовнішньополітичних обставин.
Причини поразки УНР:
1. Причини воєнного характеру:
– неспішність УЦР у створенні власних збройних формувань (оскільки лідери УЦР були соціалістами, то вони взагалі вважали, що в майбутньому армія буде непотрібна, тому в цьому питання цілковито покладалися на Тимчасовий Уряд);
– розпорошеність військ УЦР по всій Україні, в той час, як більшовики зосередили основні сили на головному (Київському) напрямку.
2. Більшість населення України зайняло нейтральну позицію у війні, а населення міст, змішане за етнічним складом, зайняло відкрито пробільшовицькі позиції (втрата УЦР довіри через свою непослідовну політику, з одного боку, з іншого — майстерна агітація більшовиків).
9 (22) січня 1918 р. УЦР прийняла ІV Універсал. В цілому основні положення ІV Універсалу (розроблені на основі проектів Михайла Грушевського, Володимира Винниченка) повторювали зміст ІІІ Універсалу. Новим було:
– УНР – незалежна, вільна, суверенна держава українського народу;
– зобов’язував уряд укласти мир з Центральними державами й декларація прагнення до дружніх відносин з сусідами України: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною та ін.;
– проголошення націоналізації всіх природних ресурсів і гарантія передачі землі селянам без викупу до початку весняних робіт;
– зобов’язання після закінчення війни демобілізувати армію та замінити її народною міліцією;
– демілітаризація підприємств та монополія держави на виробництво й торгівлю залізом , тютюном та іншими товарами;
– встановлення державного контролю над банками;
– надання соціальної допомоги безробітним, постраждалим від війни;
– перейменування Генерального Секретаріату на Раду Народних Міністрів.
Оцінка IV Універсалу: фактично завершив процес відновлення української держави, проголосивши її незалежність.
Перша спроба радянізації України тривала у період зима 1917 – весна 1918.  Характерні риси радянської влади:
○ Впровадження червоного терору:
– класові вороги: поміщики, буржуазія, біле офіцерство;
– антиукраїнський характер насильств (особливо після вступу військ Муравйова у Київ).
○ Розчленування України на кілька республік: УНР (5 губерній), Донецько-Криворізька республіка, Одеська республіка, Таврійська республіка.

○ В політиці і державному будівництві:
– поширення всіх більшовицьких декретів і керівництво законодавством з Радянської Росії;
– ліквідація попередніх органів влади;
– розпуск Рад, що не підкорялися більшовикам, й заміна їх комісарами, ревкомами, ВРК;
– розпуск старої міліції й передача її функцій Червоній гвардії;
– впровадження «народних» судів і трибуналів («класове почуття»);
– створення власної армії – Червоного козацтва;
○. Економіка:
– підкорення фінансів Радянській Росії;
– заборона будь-яких банківських операцій;
– контрибуції, реквізиції, конфіскації.
– Націоналізація промисловості.
– націоналізація землі;
– пропаганда артільно-комуністичного господарства;
– вивезення хліба.
Доля УНР вирішувалася на переговорах у Брест-Литовську.
Причини, що змусили брати участь у мирних переговорах з Центральним блоком:
– надії на допомогу Антанти не здійснилися;
– збереження загрози з боку Радянської Росії;
– загроза окупації з боку Німеччини та Австро-Угорщини.
Тому 25 грудня 1917 р. українська делегація (Голубович, Левитський, Любинський, Полоз, Севрюк, Остапенко) прибула у Брест-Литовський. Спроби Л. Троцького, голови делегації Раднаркому, замінити представників Центральної Ради делегатами Радянського уряду результату не принесли.
27 січня (9 лютого) 1918р. між УНР і Німеччиною та її союзниками було підписано Брест-Литовський мирний договір:
– Припинення бойових дій між УНР та Четвертним союзом.
– Допомога УНР у відновленні влади на території всієї України.
– Надання Україні сільськогосподарських машин, вугілля, солі й інших дефіцитних товарів.
– Поставки з України продовольства.
Значення договору:
1) початок міжнародно-правового визнання УНР;
2) збереження національної держави, її цілісності;
3) державна незалежність України із введенням німецько-австрійських військ була серйозно обмежена;
4) в очах Антанти лідери української національної революції виглядали зрадниками.

Після укладання миру німецько-австрійські війська розпочали наступ проти військ РСФРР. 18 лютого 1918 р. – початок загального наступу німецько-австрійських військ на Східному фронті. Українізовані підрозділи наступали в авангарді, першими входили в залишені більшовиками міста та села.
2 березня 1918 р. – війська УНР вступили до Києва. 3 березня 1918 р. – між РСФРР і Німеччиною та її союзниками укладено мирний договір. Росія брала на себе зобов’язання негайно укласти мир з УНР й вивести свої частини з України.
кінець квітня 1918 р. – залишки червоних військ витиснені з Донбасу і Півдня України.
Політика УЦР у січні – квітні 1918 р.
– запровадження нового стилю в літочисленні (юліанський календар було замінено григоріанським календарем);
– уведення національної валюти – гривні;
– скасування приватної власності на землю (19 січня 1918 р.), уведення закону про землю (31 січня 1918 р.), який передбачав соціалізацію землі та встановлення максимуму землеволодіння у розмірі 30 десятин;
– схвалення Конституції УНР (29 квітня 1918 р.).
Центральна Рада не могла виконати свої зобов’язання перед Німеччиною.
Розпочався конфлікт між Центральною Радою та іноземним командуванням.
– Центральна Рада наполягала на проведенні виборів в Установчі збори, німці та австрійці протидіяли цьому.
– Центральна Рада продовжувала обіцяти народу реалізувати реформи запропоновані ІІІ та ІУ Універсалом. Окупаційні війська протидіяли цьому спираючись на поміщиків та буржуазію.
– всупереч Раді панам повертали землю, збільшували робочий день на заводах; погіршувалися умови праці.
– всупереч Раді поділили Україну на дві окупаційні зони. Німці окупували більшу частину разом з Кримом і Донбасом. Австрійці Волинську, Подольську губернії, частину Херсонської та Катеринославської губерній.
25 квітня 1918 р. було оголошено про утворення військово-польових судів над українцями. Створюються військово-польові суди, цензура, «каральні експедиції».
29 квітня 1918 р. стався державний переворот, очолив державу гетьман Павло Скоропадський (1873 – 1945 рр).
Здобутки ЦР:
– створено передумови для національного культурного розвитку;
– національні меншини отримали право національно-персональної автономії;
– були продовжені державотворчі традиції українського народу;
– залучення до політичної боротьби населення, набуття політичного досвіду;
– пробудження національної самосвідомості;
Недоліки та прорахунки:
– ігнорування в державотворчому процесі армії й військової сили;
– не вдалося налагодити рівноправних відносин із сусідніми і великими державами зовнішньополітичних відносин, домогтися справжнього міжнародного визнання;
– сліпе слідування соціалістичній доктрині;
– не вдалося створити дієвого державного апарату, забезпечити порядок і законність;
– не вдалося нейтралізувати соціальну демагогію більшовиків.
Причини падіння УЦР:
– конфлікт УЦР з німецько-австрійською окупаційною владою. Невиконання УЦР своїх зобов’язань.
– конфлікт УЦР з консервативними колами України (підприємцями, поміщиками);
– нездатність УЦР налагодити ефективну державну систему управління;
– утрата УЦР народної підтримки;
– втома населення від нестабільності, прагнення встановлення сильної влади.

Поділитися:
Bookmark the permalink.

Comments are closed