Лекція 6.2. Україна в умовах поглиблення революційного процесу (1918–1921 рр.)

1. Українська Держава за правління гетьмана Павла Скоропадського.
2. Історія розвитку та розпаду ЗУНР.
3. Проблеми українського державотворення у добу Директорії.

*        *        *

Мета вивчення: охарактеризувати особливості суспільно-політичного, економічного і культурного розвитку українських земель у добу національно-визвольного руху 1918 – 1921 рр.
Завдання: проаналізувати політику УНР, ЗУНР та Української Держави; розкрити зміст внутрішньої та зовнішньої політики радянської влади в Україні.
1. Українська Держава за правління гетьмана Павла Скоропадського. 29 квітня 1918 р. у м. Київ у приміщенні цирку (що стало згодом приводом жартів) пройшов Хліборобський конгрес, на якому було заявлено про банкрутство діючої влади та обрано гетьманом України Павла Скоропадського. Того ж дня Центральна Рада прийняла Конституцію УНР, проте в ніч з 29 на 30 квітня стався збройний державний переворот.

Слайд 1.

30 квітня 1918 р. було прийнято закон «Про тимчасовий державний устрій України» відповідно якому Центральна Рада розпускалася, УНР трансформувалася в Українську Державу. У руках гетьмана зосереджувалася вся влада, тобто сформувався авторитарний режим, який спирався на консервативні політичні кола та окупаційні німецько-австрійські війська.
Гетьманський уряд (Рада міністрів) формувався спираючись на помірковано-консервативних чиновників, військових та громадських діячів. Склад Ради міністрів, за 7,5 місяців існування Української Держави, змінювався тричі. Головами уряду були Георгій Василенко (квітень – травень 1918 р.), Федір Лизогуб (травень – листопад 1918 р.), Сергій Гербель (листопад – грудень 1918 р.).

Слайд 2.

Політика гетьмана Павла Скоропадського

Державотворча політика:
1) гетьманові належала вся влада: законодавча (видавав закони-універсали), виконавча (формував і контролював уряд – Раду міністрів). Гетьман також призначав Генерального суддю;
2) створено дієздатний адміністративний апарат (губернські старости, управління міських отаманів, повітові та губернські ради), який формувався за рахунок професійного чиновництва;
3) для охорони внутрішнього порядку організовано Державну варту (поліція), прийнято нові закони, реформовано судову систему;
4) тривала українізація державного апарату.
Соціально-економічна сфера:
1) приватна власність проголошена фундаментом цивілізації. Раніше націоналізовані підприємства, майно і земля поверталися попереднім власникам;
2) розробляється аграрне законодавство (у липні 1918 р. прийнято «Проект загальних основ земельної реформи»). Упродовж двох років поміщики вільно продаватимуть свою землю (не більше ніж по 25 десятин на руки), після чого Держбанк примусово викупить маєтки площею понад 200 десятин. Аграрне законодавство реалізувати не встигли;
3) відповідно закону «Про засоби боротьби з розрухою сільського господарств» селяни разом зі своєю худобою та іншим інвентарем поступали у розпорядження поміщиків;
4) у фінансовій політиці: реформовано банківську систему, сформовано бюджет, запроваджено конвертовано гривну;
5) скасовано законодавство УНР щодо робітництва і промисловості, збільшено робочий день до 12 годин.
Військова сфера:
1) відновлено козацтво в Чернігівській, Полтавській і Харківській губерніях. Прийнято 16 жовтня 1918 р. Універсал «Про відродження козацького стану», який мав на меті сформувати опору державі з середніх верств селянства утворивши окремий козацький стан і резерв армії;
2) реорганізовано війська УНР. Війська Української Держави загальною чисельністю 65 тисяч складалися з таких підрозділів: Окрема Запорозька дивізія, Сердюцька дивізія, 2 дивізії сірожупанників, 2 дивізії синьожупанників, офіцерські дружини.
3) розроблено план створення української регулярної армії, чисельність якої у мирний час мала складати близько 300 тис. вояків. Проте відновленню армії не сприяло наявна популярність серед мас революційних ідеологій, а також гальмування німцями військової реформи.

Слайд 3.

Національно-культурна політика:
1) скасовано національно-персональні автономії національних меншин;
2) проведено українізацію загальноосвітніх шкіл, на осінь 1918 р. діяло близько 150 україномовних гімназій;
3) у російськомовних університетах Києва, Одеси, Харкова відкривалися українські кафедри. У жовтні 1918 р. реорганізовано народний університет м. Київ у І-й Державний український університет, а 22 жовтня 1918 р. відкрився ІІ-й Державний український університет у м. Кам’янець-Подільськ;
4) створено заклади культури: Український національний театр драми і опери (керівник П. Саксаганський), «Молодий театр» (керівник Лесь Курбас), Українську Державну капелу; Державний симфонічний оркестр, Національну бібліотеку, Національний архів України, Національну галерею мистецтв, український історичний музей;
5) у листопаді 1918 р. створено Українську Академію Наук, керівником якого став Володимир Вернадського, секретарем Агатангел Кримський.
6) православна релігія оголошена «первенствующей верой». У червні – липні 1918 р. ІІ сесія Всеукраїнського собору проголосила автономію української церкви в складі Московського патріархату. Було обрано митрополитом Антонія Храповицького.
Зовнішня політика:
Українську Державу визнало 30 країн, установлені дипломатичні відносини з 12 країнами. Були складні відносини з Великою Британією, США, Францією, проте готувалися дипломатичні місії до цих країн, а також до Румунії, Ватикану. У листопаді 1918 р. Ліга Націй відмовила прийняти Українську Державу, переговори велися проте вони не мали наслідків у зв’язку з ліквідацією гетьманського режиму;
З Радянською Росією були складні стосунки. 12 червня 1918 р. був підписаний прелімінарний (попередній) мирний українсько-російський договір, однак він не ліквідував конфліктність у міждержавних стосунках.

Слайд 4.

У квітні 1918 р. Крим окупували німецькі та українські війська. Проте, німецьке командування, переслідуючи власні цілі, наказало українським підрозділам покинути Крим. Для управління ним у травні 1918 р. було створено крайовий уряд на чолі з вихідцем з литовських татар генералом Сулькевичем, який маючи підтримку німців розпочав антиукраїнські репресії у Криму й висунув територіальні претензії до Української Держави. У серпні – вересні 1918 р. тривала «митна війна» – економічна блокада Криму, під час якої було повністю припинено залізничний, морський рух та торгівлю, а рух товарів до Криму призупинено, за винятком продуктів для німецьких військових частин, розташованих на півострові. У вересні 1918 р. укладено прелімінарні умови входження півострова до складу України на правах автономії.


Слайд 5.

У листопаді 1918 р. розпочалася революція в Німеччині, що прискорило завершення І світової війни (11 листопада 1918 р. підписали Комп’єнське перемир’я). Ці події призвели до виведення німецько-австрійських військ з Української Держави та активізації антигетьманської опозицій.
Ще у серпні 1918 р. за керівництва Володимира Винниченка розпочав діяти Український Національний союз в який увійшли Українська соціал-демократична партія, Українська партія соціалістів-революціонерів, Українська партія соціалістів-самостійників, Українська партія соціалістів-федералістів. 13 листопада 1918 р. на засіданні Українського Національного Союзу була утворена Директорія – керівний орган антигетьманського повстання. До складу Директорії увійшли Володимир Винниченко (голова), Симон Петлюра, Федір Швець, Андрій Макаренко, Панас Андрієвський.


Слайд 6.

Окрім діяльності політичної опозиції проблеми гетьману створювала частина суспільства вороже налаштована проти влади. Так, у травні 1918 р. розпочалися перші страйки. У липні 1918 р. тривав загальноукраїнський страйк залізничників (200 тис. учасників). Літом 1918 р. тривали селянські повстання у Звенигородському і Таращанському повітах Київщини, а з вересня 1918 р. почалися збройні напади махновців на представників влади (Катеринославщина та Північна Таврія).
13 листопада 1918 р. одразу після завершення Першої світової війни Радянська Росія відмовилася виконувати Берестейську мирну угоду щодо України та розпочала військові дії проти Української Держави.
Не маючи ресурсів для боротьби з усіма противниками, гетьман 14 листопада 1918 р. видав грамоту про федеративний зв’язок з не більшовицькою Росією фактично відмовляючись від розбудови самостійної держави та погоджуючись на утворення Всеросійської федерації народів. Цим політичним маневром Скоропадський сподівався у боротьбі проти більшовиків та внутрішньою опозицією заключити союз з російськими монархістами (Добровольча армія генерала Антона Денікіна), яких підтримувала Антанта.
14 листопада 1918 р. Директорія закликала населення до збройної боротьби з гетьманом пообіцявши народові демократичні свободи, 8 годинний робочий день, землі – селянам. 18 листопада 1918 р. повстанці розбили гетьманські війська біля села Мотовилівка, що прискорило падіння гетьмана. 14 грудня 1918 р. Скоропадський зрікся влади.
Причини падіння гетьманату були:
– залежність стабільності держави від австрійсько-німецьких збройних формувань;
– відсутність численної дієздатної регулярної української армії;
– реставрація старих порядків, реакційна соціальна політика гетьмана;
– наростання напруженості у суспільстві та формування організованої опозиції.
2. Історія розвитку та розпаду ЗУНР. У жовтні 1918 р. Австро-Угорщина капітулює й виходить з Першої світової війни. Імперія починає розпадатися як держава. 18 жовтня 1918 р. австрійський цісар Карл І видав маніфест «Про федеративну перебудову імперії», де пропонує народам імперії створити парламентські органи, які б представляли новостворені державні утворення.
18 – 19 жовтня 1918 р. у Львові українці утворили Українську Національну Раду (вищий орган західноукраїнських земель), що виступила за об’єднання всіх західноукраїнських земель та проголошення української державності. Кость Левицький на мітингу 20 жовтня 1918 р. заявив, що виступає «за утворення Української держави в межах Австро-Угорщини». Він та його однодумці вбачали у створенні «коронного краю» чи королівства у складі Австрії альтернативу польській владі на Східній Галичині.
Однак Центральний уряд відмовився від обіцяного поділу Галичини й підтримав поляків. 28 жовтня 1918 р. в Кракові створено польську Ліквідаційну комісію – завдання реформувати австрійські органи управління і передати усю повноту влади в краї представникам польської адміністрації. Акт передачі мав відбутися 1 листопада 1918 р.
В ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. 2,5 тис. українських вояків на чолі з Дмитро Вітовським оволоділи Львовом. Австрійці 2 листопада 1918 р. передали владу Українській Національній Раді.

Слайд 7.

9 листопада 1918 р. утворили уряд Тимчасовий Державний секретаріат (виконавчий орган влади) на чолі з Кость Левицьким, згодом Сидір Голубович. Командувач збройних сил Дмитро Вітовський. 13 листопада 1918 р. уряд оголосив створення ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття). Назва держави ЗУНР, територія – 70 тис. км2, населення 6 млн. (71 % українців), прапор блакитно-жовтий, герб – Золотий лев на синьому фоні. Президент адвокат Євген Петрушевич.
Вирішуючи внутрішні питання державного будівництва, уряд ЗУНР надавав значення зовнішньополітичній діяльності. Основні напрямки:
– відносини із Наддніпрянською УНР;
– проголошувалася ліквідація великого землеволодіння, але здійснення земельної реформи відкладалося до завершення війни;
– виникла державна монополія на продаж зерна, цукру, спирту, худоби. В обіг вводилася національна валюта – гривня і карбованець;
– створювалася система народної освіти;
– гарантувалися широкі права національним меншинам. Їм обіцяно 30 % місць у майбутньому парламенті й право користуватися рідною мовою;
– створено Українську Галицьку Армію (листопад 1918 р.). Командувач – генерал Михайло Омелянович-Павленко, з червня 1919 р. – генерал Олександр Греков (Греків);
– домагання визнання ЗУНР іншими державами;
– щодо УНР, то головною метою вважалося реалізація ідеї соборності українських земель, та об’єднання сил в боротьбі проти експансії Польщі.
22 січня 1919 р. в Києві проголошено Акт Злуки ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) та УНР (Наддніпрянська Україна). ЗУНР дістала назву ЗО УНР і повну автономію. На жаль, ця подія мала лише символічний характер.
З іншими країнами була значно важче. 1 листопада 1918 р. Українська Національна Рада розпочала розсилати телеграфні ноти про утворення ЗУНР. 26 листопада 1918 р. надіслали дипломатичну ноту президенту США Вудро Вільсону (просили виступити арбітром українсько-польського конфлікту). Встановила дипломатичні відносини з Австрією, Німеччиною, Чехословаччиною, Угорщиною, Італією, Ватиканом, США, Канадою, Бразилією. Головним завданням було домогтися визнання на Паризькій мирній конференції (1919 р.). Проблема була в тому, що Австрія за Сен-Жерменським договором усі свої права на Галичину передала Раді послів Антанти. На конференції домінували геополітичні розрахунки та стратегічні інтереси. На конференцію поїхала делегація очолювана Сидоренком Г. (від УНР) і Панейком В. (від ЗУНР).
25 червня 1919 р. на Паризькій мирній конференції держави Антанти надали право Польщі захопити Східну Галичину (ЗУНР), проте передбачалося тимчасове правління поляків, натомість край мав отримати автономію.

Слайд 8.

Українсько-польська війна точилася з 1 листопада 1918 р. по липень 1919 р. УГА мала 100 тис. вояків, поляки у квітні 1919 р. до Польщі з Франції прибула 80 тис. армія генерала Йозефа Геллера. Більшовики 7 березня та 9 травня 1919 р. надсилали пропозиції уряду ЗУНР про встановлення союзу із більшовицьким урядом України. Проте уряд ЗУНР відповіді не надав, бо це робило із західноукраїнських земель плацдармом впровадження в Європу ідей пролетарської революції.
Українці чинять опір польській армії. 28 червня 1919 р. було реалізовано військову операцію – Чортківську офензиву (прорив, наступ), в результаті якої 100 тис. польську армію було відкинуто 25 тис. українських вояків. Однак нестача зброї, боєприпасів, відсутність людських резервів змусило українське командування згорнути наступ.
Поступово українці втрачають контроль над Західною Україною. Місця перебування уряду ЗУНР: Львів, Тернопіль, Станіслав, Бучач, Заліщики, Чортків, Кам’янець-Подільський, а в квітні 1920 р. уряд виїхав до Відня, де існував в еміграції до 1923 р. У липні 1919 р. поляки остаточно захопили Східну Галичину й ЗУНР перестала існувати.
Причини поразки ЗУНР:
– міжнародна ізоляція ЗУНР, відсутність військової та дипломатичної підтримки держав Європи, прихильне ставлення країн Антанти до Польщі;
– УНР воюючи на декількох фронтах в 1918 – 1919 рр. не змогла захистити територію ЗУНР від окупації Польщі;
– слабкий економічний та військовий потенціал ЗУНР порівняно з сусідніми країнами, які висловлювали претензії на українські землі (Польща, Румунія, Чехословаччина);
– ЗУНР не створила достатню по чисельності та військовому оснащенню армію, здатну захистити власний суверенітет.
3. Проблеми українського державотворення у добу Директорії. Директорія прийшла до влади в грудні 1918 р. відносно легко обравши вдало момент для повстання та перетягнувши на себе частину народних мас проголошуючи популярні гасла (популізм).
Директорія скасувала Українську Державу та відновила УНР. Себе Директорія визнала тимчасовою владою, до скликання парламенту – Трудового конгресу. Звільнили гетьманських чиновників, перейменовували гетьманські державні органи, державну варту назвали народною міліцією. Відновили 8-ми годинний робочий день. Поміщикам залишали маєтки, худобу, виноградники, сади, землі менше 15 десятин не конфісковували. Соціально-економічні реформи відклали – головна мета перемога в громадянській війні.
Основу армії УНР становили напівпартизанські загони (отаманщина), які очолювали отамани Нестор Махно, Микола (Нікіфор) Григор’єв, Данило Терпило (Зелений), Юхим Божко, Маруся Нікіфорова та ін. Деякі погано контрольовані отамани займалися єврейськими погромами, грабували населення, в чому звинувачували Директорію.
13 листопада 1918 р. РСФРР анулювала Брест-Литовський мирний договір та заявила про невизнання України самостійною державою. 28 листопада 1918 р. в Курську створюється Тимчасовий робітничо-селянський уряд України (голова уряду Георгій П’ятаков), а з 29 січня 1919 р. Християн Раковський. Було оголошено про відновлення Радянської України (УСРР).
14 грудня 1918 р. у своїй програмній декларації Директорія заявила про свій «цілковитий нейтралітет», проте внутрішні конфлікти та агресія РСФРР робили неможливим нейтралітет. 31 грудня 1918 р. Директорія запропонувала уряду РСФРР розпочати мирні переговори. Однак в РСФРР заявили, що УНР не існує і війна точиться між військом Директорії та Українського радянського уряду. На переговорах більшовики відкинули звинувачення у веденні неоголошеної війни – заявивши, що російських військ на українських землях немає. Більшовики заперечували свою участь у війні, радили порозумітися з радянським урядом України й визнати владу Рад.
В той час військові дії тривали. 3 січня 1919 р. більшовики захопили Харків, який став столицею Радянської України (залишався до 21 січня 1934 р.) куди переїхали ЦК КП (б)У та Тимчасовий робітничо-селянський уряд. 16 січня 1919 р. КП (б)У офіційно оголосила війну УНР. Директорія оголосила війну РСФРР.
Країни Антанти дивилися на УНР, як на південну Росію, керуючись принципом відновлення не більшовицької єдиної та неділимої Росії. Вже 2 грудня 1918 р. в Одесі з’явився перший військовий корабель «Мірабо», а 15 грудня 1918 р. розпочалася висадка 15 тис. десанту. Директорія переїхала до Вінниці й розпочала переговори з Антантою. Директорії отримала ультимативні умови:
– реорганізувати Директорію і уряд, вивівши з їх складу представників соціалістичних партій;
– відмовитися від «більшовицької» соціально-економічної політики;
– реорганізувати армію УНР і підпорядкувати її союзному командуванню.
Але виконання цих вимог означало ліквідацію сувереності УНР. Володимир Винниченко і П. Чехівський подали у відставку, Симон Петлюра став диктатором.
З 16 листопада 1918 р. війська Антанти зайняли пребережну смугу по лінії Тирасполь – Вознесенськ – Миколаїв – Херсон. У квітні 1919 р. через повстання моряків на французькому флоті евакуювали. Тим самим на квітень 1919 р. на більшості території України було знову встановлено більшовицьку владу. Східна Галичина контролювалася ЗУНР. Надзбруччя, Волинь, Поділля – Директорією.
У травні 1919 р. з Донбасу в глиб України розпочався наступ Денікіна (Добровольча армія). Денікін контролював Україну до жовтня 1919 р.:
– було встановлено військову диктатуру;
– робилися спроби відновлення єдиної і неподільної Російської монархії;
– проводилися репресії ворогів білогвардійського руху («білий терор»);
– проводилися єврейські погроми, розстрілювалася українська інтелігенція, більшовики;
– заборонялася українська мова, впроваджувалася цензура;
– робочий день збільшено до 11 – 12 годин, селян зобов’язали сплачувати продовольчий податок на потреби армії.
Режим Денікіна на українських землях зазнав опору. Восени 1919 р. почалося повстання Махна (тільки поблизу с. Перегонівки 27 вересня 1919 р. денікінці втратили 18 тис. солдат). У грудні 1919 р. – квітні 1920 р. тривав Перший Зимовий похід генерала Омеляновича-Павленка по тилах Добровольчої армії та Червоної Армії.
У жовтні 1919 р. більшовики почали наступ на Україну й до березня 1920 р. більшу частину Україна захопили більшовики. Тільки на Західній Україні поляки встановили свій режим, Закарпаття захопила Чехословаччина, Північну Буковину та Південну Бессарабія – Румунія, а в Криму укріпилися залишки білогвардійців під керівництвом генерала Петра Врангеля.
За цих умов Симон Петлюра, для відновлення УНР, пішов на союз з Польщею. У квітні 1920 р. Польща та УНР уклали військовий союз проти більшовиків (підписали Пілсудський та Петлюра):
– Польща визнавала незалежність УНР та Директорію на чолі з Петлюрою;
– польський уряд зобов’язувався не укладати міжнародних угод, спрямованих проти України.
– УНР погоджувалася на анексію Польщею Західноукраїнських земель (Галичини, Західної Волині, частини Полісся, Лемківщина, Підляшшя, Посяння, Холмщину);
– Польща забезпечує українців озброєнням і боєприпасами;
– УНР забезпечує поляків продовольством.
Недоліки Варшавського договору: ставило УНР в залежне становище від Польщі, створювало умови для ліквідації ЗУНР, залишало в складі Польщі етнічні українські землі. Реакція українських політиків в основному негативна: договір – авантюра, Петлюра – зрадник.

Слайд 9.

25 квітня 1920 р. починається польсько-радянська війна. У травні 1920 р. війська УНР та Польщі увійшли в Київ. Проте це був тимчасовий успіх, оскільки в травні 1920 р. Червона армія починає контрнаступ й захоплює Білорусію та Галичину. У липні – вересні 1920 р. навіть діяла Галицька Соціалістична Радянська Республіка, яка існував 67 днів зі столицею в Тернополі.
11 липня 1920 р. міністр закордонних справ Британії лорд Керзон, звернувся до Радянського уряду в якому пропонував перемир’я по «лінії Керзона», яку країни Антанти визнали східними кордонами Польщі. Тільки у жовтні 1920 р. Радянська Росія та Польща уклали перемир’я, а 18 березня 1921 р. Ризький мирний договір.

Слайд 10.

Наприкінці 1920 р. Врангель вів переговори з УНР. Врангель обдумував союз з Петлюрою за формулою «Хоч із чортом, але проти більшовиків і за Росію». 8 листопада Врангель офіційно визнав незалежність УНР, але надто пізно. У листопаді 1920 р. оборону білогвардійців прорвали війська Махна та Блюхера (Махно та більшовики уклали тимчасовий союз). Білогвардійці втекли з Криму. У наслідок червоного терору у Криму загинуло від 40 до 150 тис. осіб.
З 25 листопада 1920 р. за наказом Михайла Фрунзе почалася ліквідація махновщини. Не змігши протидіяти більшовикам Махно тікає в еміграцію.
Червона армія розгромила війська УНР й її залишки були інтерновані на території Польщі. У листопаді 1921 р. Другий Зимовий похід (листопадовий рейд, Льодовий похід) на чолі з генералом Юрієм Тютюнником. Війська потрапили в полон й були розстріляні біля с. Базар.
Причини поразки національно-визвольних змагань 1917 – 1921 рр.:
– агресія сусідніх держав;
– популярність ідей більшовизму серед населення;
– відсутність єдності українського суспільства.

Список використаної літератури:

1. Західно-Українська Народна Республіка. 1918 – 1923. Уряди. Постаті / Інститут українознавства ім. І. Крипякевича НАН України; гол. ред. ради Ярослав Ісаєвич; упоряд.: М. Литвин, І. Патер, І. Соляр. – Львів: Б. в., 2009. – 350 с.
2. Петровський, В. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі / В.В. Петровський, Л.О. Радченко, В.І. Семененко. – Х.: ВД «ШКОЛА», 2007. – 592 с.
3. Українська Держава – жорсткі уроки. Павло Скоропадський. Погляд через 100 років / Автор. колектив: К. Галушко, Ю. Терещенко та ін. – Х.: «Клуб сімейного дозвілля», 2018. – 335 с.

Для тих хто зацікавився темою та бажає знати більше.
Для семінару ця література не обов’язкова, але з часом, навіть після прослуховування курсу можна розширити свій кругозір.
Список додаткової літератури для самоосвіти

Артемова, Л. Історія педагогіки України [Текст]: підручник / Л. Артемова. – К.: Либідь, 2006. – 424 с.
Гай-Нижник, П. УНР та ЗУНР: становлення органів влади і національне державотворення (1917–1920 рр.) [Текст] / П. Гай-Нижник. – К.: ЩеК0, 2010. – 304 с.
Головченко, В. Українське питання в роки Першої світової війни [Текст]: монографія / В. Головченко, В. Солдатенко. – К.: Парлам. вид., 2009. – 448 с.
Нариси історії української революції 1917 – 1921 років [Текст]: у 2 кн. / гол. ред. кол.: В. Смолій. – К.: Наук. думка, 2012. – Кн. 2. – 464 с.
Пиріг, Р. Українська гетьманська держава 1918 року. Історичні нариси [Текст] / Р. Пиріг. – К.: Ін-т історії України, 2011. – 336 с.
Притуляк, П. Україна і Брестський мир: від підписання до виконання (1917 – 1918 рр.) [Текст] / П. Притуляк. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2004. – 217 с.
Рубльов, О. Українські визвольні змагання 1917 – 1921 рр. [Текст] / О. Рубльов, О. Реєнт. – К.: Альтернативи, 1999. – 320 с.
Табачник, Д. Українська дипломатія: нариси історії (1917 – 1990 рр.) [Текст]: навч. посіб. / Д. Табачник. – К.: Либідь, 2006. – 768 с.

Поділитися:
Bookmark the permalink.

Comments are closed