Лекція 6. Зовнішня політика Української Радянської Соціалістичної Республіки (1944–1991 рр.)

1. Від НКЗС до МЗС: історія відновлення та розвитку зовнішньополітичного відомства УРСР у повоєнний час.
2. Діяльність УРСР в межах ООН.
3. Етапи зовнішньої політики УРСР, їх характерні риси.

Мета: окреслити найважливіші аспекти повоєнної дипломатії УРСР.
Завдання: проаналізувати основні етапи та напрямки зовнішньої політики УРСР; висвітлити причини та історію становлення вітчизняного дипломатичного відомства в останні роки Другої світової війни; розглянути здобутки та прорахунки дипломатичного відомства УРСР.

Основні елементи теми. На пленумі ЦК ВКП (б) 27 січня 1944 р. було ухвалено рішення про розширення прав союзних республік у сфері міжнародних відносин. На Х сесії Верховної Ради СРСР (28 січня – 1 лютого 1944 р.) ухвалено закон «Про перетворення Наркомату закордонних справ із загальносоюзного на союзно-республіканський», на підставі якого на VІ сесії Верховної Ради УРСР 4 березня 1944 р. прийнято закон «Про утворення союзно-республіканського Народного комісаріату закордонних справ Української РСР», який з 1946 р. отримав назву – Міністерство закордонних справ УРСР. Через 21 рік після ліквідації дипломатичного відомства Радянської України право на зовнішню політику республіки відновлено. Тепер Україна мала право вступати в безпосередні відносини з іноземними державами, укладати з ними угоди та обмінюватися дипломатичними та консульськими представництвами. Але при цьому встановлено загальний порядок у взаємовідносинах союзних республік з іноземними державами.

У першому питанні висвітлимо історію відновлення зовнішньополітичної діяльності УРСР наприкінці Другої світової війни, проаналізуємо причини та наслідки цієї події, розглянемо структуру дипломатичного відомства УРСР, його завдання, методи роботи, визначимо результати діяльності НКЗС (МЗС) УРСР за керівництва Олександра Корнійчука, Дмитра Мануїльського, Анатолія Барановського, Луки Паламарчука, Дмитра Білоколоса, Георгія Шевеля, Володимира Мартиненка, Володимира Кравця.

У другому питанні лекції проаналізуємо співпрацю України з органами ООН, участь українських дипломатів у міжнародних конференціях і організаціях у повоєнні часи. Головну увагу приділимо розкриттю проблеми возз’єднання українських земель у складі УРСР.

У третьому питанні охарактеризуємо етапи зовнішньої політики УРСР, а також здобутки та недоліки роботи українського дипломатичного корпусу в 1944 – 1991 рр.

Наприкінці лекції підіб’ємо підсумки зовнішньополітичної діяльності УРСР 1944 – 1991 рр.

Персоналії: Анатолій Барановський, Олександр Безсмертних, Дмитро Білоколос, Андрій Вишинський, Андрій Громико, Олександр Корнійчук, Володимир Кравець, Максим Литвинов, Дмитро Мануїльський, Володимир Мартиненко, В’ячеслав Молотов (Скрябін), Лука Паламарчук, Едуард Шеварднадзе, Георгій Шевель, Дмитро Шепілов.

Основні поняття і терміни: вето, вірчі грамоти, дипломатична віза, доктрина «стримання комунізму», комюніке, конвенція, концепція «вакууму сили», концепція «комуністичної змови», концепція «теорії доміно», національна безпека, парафування, холодна війна.

Поділитися:
Закладка Постоянная ссылка.

Комментарии закрыты