Семінар 1. Діяльність України в складі провідних міжнародних організацій – ООН, ОБСЄ, Ради Європи

1. Особливості діяльності України в складі ООН.
2. Взаємодія України та ОБСЄ.
3. Співробітництво України з Радою Європи.

Мета: розкрити здобутки України та потенційні переваги від вступу до складу ООН, ОБСЄ та Ради Європи.
Завдання: висвітлити процес входження України до складу провідних міжнародних організацій; проаналізувати особливості співробітництва України з ООН, ОБСЄ, Радою Європи.

Розкриваючи перше питання, необхідно вказати, що Україна була державою-засновником ООН у 1945 р. і ще за радянських часів досить активно співпрацювала з цією впливовою міжнародною інституцією. Після проголошення незалежності Україна посилила взаємодію з ООН, виходячи з власних державних інтересів. Основними завданнями цього співробітництва були:
– за підтримки ООН зміцнити незалежність та територіальну цілісність України;
– якнайповніше використовувати «трибуну» ООН з метою інформування світового товариства про економічні та політичні реформи в Україні, інвестиційний потенціал нашої держави;
– за допомогою механізмів ООН (Генеральна Асамблея, Рада Безпеки та ін.) налагоджувати та розвивати з усіма країнами взаємовигідне двостороннє співробітництво;
– посилювати роль нашої держави в міжнародних справах.

Необхідно виокремити основні етапи участі України в складі ООН, докладно схарактеризувавши кожен із них. Також треба детально розглянути ідеологічне забезпечення діяльності України в ООН шляхом висунення окремих ініціатив і пропозицій.
Серед найбільш важливих аспектів діяльності України в складі ООН наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. слід виділити такі:
– головування України в 1997 р. (в особі міністра закордонних справ Геннадія Удовенка) на засіданнях 52-ї сесії Генасамблеї ООН. У 1999 р. Україна також була обрана до складу Ради Безпеки як непостійний член цієї інституції. Ці можливості українська делегація в ООН, зокрема, активно використовувала для вирішення питання заборгованості перед ООН. Станом на 1996 р. цей борг складав 250 млн дол. Надалі внесок України було зменшено до 0,58 % від розміру її бюджету;
– обрання України членом Економічної і Соціальної Ради ООН, членом Ради керуючих МАГАТЕ (Міжнародне агентство з атомної енергії), членом Ради керуючих ЮНЕП (програма ООН стосовно навколишнього середовища), членом ЮНІДО (організація ООН щодо промислового розвитку) та участь українських дипломатів у діяльності цих організацій;
– діяльність України в ООН стосовно розширення й поглиблення міжнародного співробітництва в справі ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС);
– робота української дипломатії щодо популяризації досягнень української науки й культури в рамках ЮНЕСКО (організація ООН з питань освіти, науки і культури);
– ініціативи України з активізації боротьби ООН проти расизму й расової дискримінації, нацистської та неофашистської ідеології та діяльність у Комітеті ООН з прав людини (його членом Україна стала в 2005 р.);
– активізація зусиль українських дипломатів у рамках ООН з контролю над озброєнням та роззброєнням у всіх формах;
– ініціативи України щодо реформування ООН, підвищення ролі ООН як незамінного інструменту підтримання миру та погодження дій держав, а також стосовно зміцнення її політичного, правового, морального статусу, демократизації діяльності;
– роль ООН у врегулюванні російсько-українського військового протистояння 2014 – 2019 рр.;
– перспективи, що відкрилися перед державою у 2015 р., коли Україна була знову обрана до складу Ради Безпеки як непостійний член на 2016 – 2017 рр.

Розглядаючи практичне забезпечення участі України в ООН, слід зупинитися на її миротворчій діяльності. Так, за часів незалежності Україна стала одним з основних контриб’юторів ООН у проведенні миротворчих операцій. Останнє можна пояснити як прагненням українських правлячих кіл збільшити роль України в міжнародних справах і підвищити її авторитет у світі, так і бажанням мати від цього певну фінансову вигоду й надати українській армії необхідного військового досвіду.
Правове підґрунтя діяльності українських миротворців було визначено постановою Верховної Ради «Про участь батальйонів Збройних сил України в Миротворчих силах ООН у зонах конфліктів на території колишньої Югославії» від 3 липня 1992 р. та законом «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях» від 23 квітня 1999 р.
Уже в першій половині 1990-х рр. українські контингенти було запрошено до участі в шести операціях з підтримання миру: в Анголі, Таджикистані та на території колишньої Югославії. При цьому було залучено як військовий, так і поліцейський та цивільний персонал. Крім того, у низці миротворчих місій ООН (в Ефіопії, Еритреї, Конго, Молдові, Грузії) Україну репрезентували військові спостерігачі. Станом на 2006 р. українські миротворці були задіяні в 13 міжнародних операціях по лінії ООН. У них брали участь 28 тис. українських військових, із яких загинуло 44 особи.
Зрештою, можна стверджувати, що Україна потрапила до своєрідного «елітного клубу», її позицію враховували під час планування миротворчих операцій. Зокрема, у 1994 р. Україна стала співавтором конвенції «Про захист миротворчого персоналу ООН». Є також і суто фінансові здобутки від участі України в миротворчих операціях. Так, одна вертолітна ескадрилья приносить за рік державі прибуток 12 млн дол. У цілому за час участі в миротворчих акціях ООН Україна отримала (станом на 2004 р.) більше 223 млн дол. Зокрема, у 2003 р. до державної скарбниці від ООН надійшло 38,8 млн дол., у 2004 р. – 25,3 млн, у 2005 р. – 34,6 млн дол.
За роки участі в міжнародній миротворчій діяльності органи військового управління, командування та штаби України набули значного досвіду формування миротворчих підрозділів, підготовки до виконання завдань, організації забезпечення військ, взаємодії з керівництвом місій ООН і НАТО. Удосконалюючи правові засади, форми та методи миротворчих зусиль, Україна відіграє важливу роль у справі відновлення та зміцнення миру та безпеки в усьому світі.
Підводячи підсумки щодо участі України в миротворчих операціях ООН, варто відповісти на запитання: наскільки виправдані втрати українських військовослужбовців; чи варто й надалі ризикувати громадянами України й зазнавати військових втрат заради зростання авторитету України у світі та фінансових надходжень у державний бюджет. Завершуючи розгляд питання, треба оцінити ефективність діяльності української дипломатії в органах ООН за роки незалежності, відзначивши реальні здобутки України, і окреслити можливі державні пріоритети та подальші перспективи співробітництва.

Висвітлюючи друге питання, слід відзначити, що після здобуття незалежності Україна прагнула приєднатися до впливових європейських міжнародних інституцій. Серед цих пріоритетів була і ОБСЄ, створена ще в 1975 р. як Нарада з питань безпеки та співробітництва в Європі. Україна стала учасником ОБСЄ 30 січня 1992 р. З цього часу вона активно бере участь у роботі колективних керівних органів організації (саміти глав держав ОБСЄ, засідання Ради міністрів та Постійної ради ОБСЄ), зокрема в розробці та прийнятті рішень щодо різних аспектів її діяльності. Надавши коротку інформацію про мету, завдання та основні інститути ОБСЄ, необхідно зупинитися на процесі входження України до цієї міжнародної організації.
Далі доцільно розкрити особливості та основні напрямки співробітництва України з ОБСЄ. Перш за все слід зупинитися на співробітництві з Верховним комісаром ОБСЄ у справах національних меншин. Цю посаду з 1992 р. по 2001 р. обіймав голландський дипломат Макс ван дер Стул, з 2001 р. до 2007 р. – шведський дипломат Рольф Екеус, з 2007 р. до 2013 р. – представник Норвегії Кнут Воллебек, зараз – фінський політик Астрід Торс. У центрі уваги цього співробітництва було надання допомоги Україні в справі влаштування кримських татар, які поверталися на історичну батьківщину. Зокрема, для вирішення питань фінансової допомоги Україні Верховний комісар ОБСЄ провів три донорські конференції. Іншим аспектом діяльності Верховного комісара ОБСЄ було вивчення ситуації стосовно становища російської меншини в Україні й відповідно української в Російській Федерації.

Україна також співпрацює з Бюро з демократичних інститутів та прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ. Останнє організовує роботу місій спостерігачів за президентськими та парламентськими виборами в країнах Європи, а також надає допомогу в зміцненні демократичних інституцій в окремих державах. Так, з боку БДІПЛ Україні надавали допомогу в справах організації роботи офісу омбудсмена, реформування адміністративної структури Конституційного Суду України, удосконалення виборчого законодавства, створення Національної ради з питань запобігання торгівлі жінками.
Крім того, у серпні 1994 р. в Україні створили спеціальну Місію ОБСЄ. Її основна увага була сконцентрована на питаннях підтримки суверенітету та територіальної цілісності України. Слід зауважити, що Місія ОБСЄ зробила значний внесок у справу стабілізації становища в Автономній Республіці Крим. Зокрема, вона стримувала сепаратистські дії певних політичних кіл у Криму. У 1999 р. Місія ОБСЄ в Україні завершила свою роботу, але було запроваджено посаду Координатора проектів ОБСЄ в Україні. Спочатку її обійняв представник Швейцарії Пітер Буркхард, з 2008 р. словацький дипломат Любомир Копай, а з 2014 р. – литовський дипломат Вайдотас Верба. Його завдання – підготовка та реалізація проектів відповідно до компетенції ОБСЄ та забезпечення їх належним фінансуванням. Так, він займається питаннями приведення нормативно-правової бази України (у першу чергу в галузі прав людини) у відповідність до законодавства ЄС і надає консультації в процесі проведення інституціональних та економічних реформ в Україні.

Треба також проаналізувати результати співробітництва України з Представником ОБСЄ з питань свободи діяльності засобів масової інформації. Цю посаду з 1998 до 2004 р. обіймав представник ФРН Фреймут Дуве, з 2004 до 2010 р. – угорський дисидент Міклош Харашті. З березня 2010 р. цю посаду обійняла Дуня Міятович, у минулому керівник Програмного агентства комунікацій Боснії та Герцоговини.
Також варто звернути увагу на такі аспекти діяльності України в складі ОБСЄ:
– участь України в питаннях врегулювання різних конфліктних ситуацій. Представники України працюють у складі місій ОБСЄ в Грузії, Боснії та Герцоговині, Хорватії, Косові, Нагорному Карабасі, Таджикистані, Киргизії, Молдові;
– використання механізму ОБСЄ в інтересах зміцнення й розбудови демократичної правової Української держави;
– ініціативи та пропозиції України щодо реформування ОБСЄ, удосконалення її інститутів та механізмів. Зокрема, Україна просуває ідею створення нової системи безпеки на континенті без розмежувальних ліній, яка б ґрунтувалася на чітких зобов’язаннях усіх держав.
– роль ОБСЄ у врегулюванні «кримської проблеми» та російсько-українського конфлікту 2014 – 2019 рр.
Завершуючи виклад питання, потрібно оцінити ефективність діяльності української дипломатії в інституціях ОБСЄ, відзначити реальні здобутки України й окреслити можливі перспективи співробітництва.

Розкриваючи третє питання, слід зосередити увагу на особливостях співробітництва України з Радою Європи. Розпочати необхідно з подання інформації про цю впливову міжнародну організацію (історія створення, мета й завдання).
Від самого початку заснування в Страсбурзі в 1949 р. пріоритетними напрямами діяльності Ради Європи були: захист прав людини та парламентської демократії; забезпечення принципу верховенства права; усування перешкод між людьми й народами; створення в Європі єдиного простору, в основі якого лежать загальнолюдські цінності; розвиток громадянського суспільства, системи місцевого самоврядування. Крім того, Рада Європи має на меті сприяти захисту довкілля, вирішувати такі проблеми, як расизм, ксенофобія, дискримінація національних меншин, наркоманія, корупція, організована злочинність.
До головних органів Ради Європи перш за все належить Комітет Міністрів (туди входять міністри закордонних справ країн-членів), який засідає двічі на рік і має повноваження схвалювати бюджет організації, приймати нових членів, визначати основні напрями розвитку Ради Європи. Крім того, діє Парламентська Асамблея Ради Європи (ПАРЄ). Вона нараховує в своєму складі 286 депутатів та 286 їх заступників. Окремі країни в ПАРЄ представлено мінімум двома, максимум – 18 депутатами, залежно від кількості їх населення. Щорічно ПАРЄ – консультативний орган Ради Європи – проводить чотири сесії – у січні, квітні, червні та вересні. Депутати ПАРЄ об’єднуються в п’ять політичних фракцій – ліберали, демократи, Народна партія, соціалісти, Група за об’єднання лівих сил.
Одним з органів Ради Європи є Конгрес органів місцевих та регіональних властей (складається з Палати місцевих властей та Палати регіонів), який має таку саму кількість депутатів у своєму складі, як і ПАРЄ. Діяльність Ради Європи забезпечує Секретаріат у складі 1 300 осіб на чолі з Генеральним секретарем, якого вибирає терміном на п’ять років Парламентська Асамблея. Генеральний секретар організації (з 2009 р. це екс-прем’єр-міністр Норвегії Турб’єрн Ягланд) координує та визначає діяльність Ради Європи. У структурі Ради Європи працює також Суд із прав людини.
Відносини України з Радою Європи розпочалися незабаром опісля проголошення незалежності. Уже 14 липня 1992 р. Україна подала заявку на вступ до Ради Європи. У вересні того ж року їй було надано статус спеціально запрошеного гостя ПАРЄ. 8 листопада 1995 р. Комітет Міністрів РЄ запросив Україну стати 37-м членом організації. Водночас Україна повинна була виконати низку вимог – якнайшвидше прийняти демократичну Конституцію, відповідно до Європейської конвенції з прав людини провести правову реформу (закріпити в законах основні права людини та визначити механізм їх реалізації), скасувати смертну кару.
Слід відзначити, що Рада Європи виділяє різноманітні субсидії для проведення демократичних перетворень у нашій країні. Так, було прийнято «Спільну програму Комісії європейських співтовариств та Ради Європи щодо реформування правової системи, місцевого самоврядування та вдосконалення системи правосуддя в Україні», за якою Україна отримала близько 3 млн дол. Україна також співпрацює з Радою Європи у вирішенні питань: вироблення загальноєвропейської системи безпеки; міграції населення; імунології та переливання крові; соціальної політики; рівноправ’я чоловіків та жінок.

Також варто проаналізувати:
– виконання документа «План дій Ради Європи щодо України на 2018 – 2021 рр.», ухваленого Комітетом Міністрів Ради Європи у 2018 р.;
– роботу української делегації в складі Конгресу органів місцевих та регіональних властей Ради Європи.
– роль Ради Європи у стримуванні агресивних зовнішньополітичних дій Російської Федерації, врегулюванні «кримської проблеми» та російсько-українського конфлікту 2014 – 2019 рр.
Необхідно підкреслити, що вступ України до Ради Європи свідчить про її свідомий європейський демократичний вибір. Співробітництво з цією впливовою міжнародною організацією розглядають у Києві як вагомий складник процесу інтеграції України до європейських структур.

Поділитися:
Bookmark the permalink.

Comments are closed