Семінар 4. Відносини України з західноєвропейськими державами

1. Стан і перспективи зовнішньополітичних відносин України та Німеччини.
2. Відносини України та Великої Британії наприкінці ХХ ст. – на початку ХХІ ст.
3. Особливості українсько-французьких відносин.

Мета: проаналізувати основні етапи міждержавного співробітництва України з державами Європи – Німеччиною, Великою Британією та Францією.
Завдання: розглянути процес установлення та розвитку відносин України з Великою Британією, ФРН, Францією; розкрити особливості відносин України з означеними державами в економічній, політичній та гуманітарних сферах у 1991 – 2019 рр.; окреслити результати та перспективи співробітництва.

Висвітлення першого питання необхідно розпочати з аналізу політичного та економічного потенціалу Німеччини, треба вказати можливі переваги для України від налагодження українсько-німецького зовнішньополітичного партнерства. ФРН не лише найбільша за чисельністю населення та територією країна-член ЄС, яка є локомотивом європейського інтеграційного процесу, а й найбільший торговельний та найважливіший політичний партнер України в об’єднаній Європі.
Найбільш сприятливі відносини в Західній Європі в України встановилися саме з Німеччиною. Слід відзначити, що заступник федерального канцлера, міністр закордонних справ ФРН Г. Геншер уже в жовтні 1991 р. першим серед закордонних офіційних осіб відвідав незалежну Україну. 26 грудня 1991 р. ФРН однією з перших з країн «великої сімки» визнала незалежність України, а 17 січня 1992 р. між державами було встановлено дипломатичні відносини. З лютого 1992 р. в Києві почало діяти німецьке посольство, а посол граф фон Бассевітц став першим іноземним послом в Україні. З 1992 р. розпочало свою діяльність й українське посольство в Німеччині, а також Генеральне консульство України в Мюнхені.
Етапним у розвитку відносин двох країн став візит канцлера Г. Коля в Україну в червні 1993 р. Під час візиту було підписано спільну декларацію «Про основи відносин між Україною та ФРН», яка становить базовий документ для розбудови та подальшого розвитку відносин між обома державами. Потрібно виокремити основні етапи зовнішньополітичного співробітництва, охарактеризувавши стан міждержавного діалогу з урахуванням особливостей внутрішньополітичного розвитку України та ФРН.

Варто звернути увагу на такі аспекти українсько-німецьких відносин:
– співробітництво на міжпарламентському рівні (у парламентах обох країн існують депутатські групи, програми діяльності яких передбачають створення на парламентському рівні сприятливих умов для подальшої розбудови відносин між Україною та ФРН);
– спрямованість та практичні досягнення українсько-німецьких політичних консультацій на вищому рівні (перше робоче засідання відбулося 9 – 10 січня 1998 р. у Бонні), актуальні проблеми двостороннього співробітництва та європейської політики;
– практична робота Німецько-українського форуму (засновано в 1999 р.) та Українсько-німецького форуму (засновано в 2000 р.), що мають на меті як істотно активізувати взаємні економічні контакти, так і розширити можливості для спілкування громадських неурядових організацій, взаємного збагачення культур;
– зміст і результати виконання основних програм і угод, стосовних українсько-німецького діалогу (двостороннє співробітництво між Україною та ФРН здійснюється на основі ґрунтовної договірно-правової бази, яка включає (станом на 2004 р.) 70 міжнародно-правових документів різного рівня);
– співробітництво між країнами в різних напрямках: політичному, торговельно-економічному, інвестиційному, культурному, військовому, науково-технічному, у сфері боротьби з організованою злочинністю та міграційно-візової політики;
– діяльність у ФРН української громади, яка виступає важливим чинником у системі українсько-німецьких відносин. Враховуючи розпорошеність закордонних українців по всій Німеччині (чисельність української діаспори – близько 80 тис. осіб), слід виокремити місця компактного проживання українців – Берлін, Брауншвейг, Гамбург, Ганновер, Мюнхен, Нюрнберг, Регенсбург, Ульм, Франкфурт-на-Майні, Фрайбург, Штутгарт, Дюссельдорф. На сьогодні об’єднувальними центрами української діаспори у ФРН залишаються розташовані в Мюнхені Центральне представництво українців у Німеччині (ЦПУН) та Український Вільний університет. Усього ж тут існує близько 30 громадських осередків української діаспори. Необхідно дати аналіз їх внеску в налагодження українсько-німецьких двосторонніх відносин;
– пріоритети міждержавного співробітництва (їх треба дослідити з огляду на сучасні проблеми та тенденції розвитку міжнародних відносин).
Підсумовуючи розгляд питання, слід оцінити результативність українсько-німецького співробітництва, чітко визначивши як реальні здобутки України, так і матеріальні чи потенційні втрати, окреслити можливі державні пріоритети, шляхи інтенсифікації міждержавного діалогу.

Висвітлюючи друге питання, необхідно передусім визначити політичний та економічний потенціал Великої Британії, указати можливі переваги для України від налагодження українсько-британського зовнішньополітичного партнерства. Треба зауважити, що Велика Британія як постійний член Ради Безпеки ООН, країна-член «великої сімки» з самого початку становлення незалежної України зайняла чільне місце серед пріоритетних країн – об’єктів уваги вітчизняної дипломатії. Велика Британія – один з головних партнерів, міждержавні відносини з яким з 1991 р. забезпечують Україні реалізацію її європейського та євроатлантичного напрямів зовнішньої політики.
Велика Британія 31 грудня 1991 р. визнала незалежність України; 10 січня 1992 р. було встановлено українсько-британські дипломатичні відносини, у тому ж році країни обмінялися посольствами. Водночас слід зазначити, що на двосторонніх відносинах із самого початку негативно позначилися два чинники – орієнтація Британії на Росію як на провідну державу на пострадянському просторі та проблема ядерного роззброєння України. Після відмови України від ядерної зброї розвиток політичних відносин із Лондоном посилився. У результаті (тільки станом на 2000 р.) між країнами було укладено більше 20 угод, які заклали правову базу для розбудови та розвитку подальших відносин.

Досліджуючи найбільш важливі аспекти українсько-британських відносин, треба виконати таке:
– визначити й охарактеризувати основні періоди розвитку двосторонніх відносин, проаналізувати пріоритети взаємовигідного партнерства в нових геополітичних умовах;
– розглянути особливості військового співробітництва України та Великої Британії в контексті сучасних процесів євроантлантичної інтеграції та формування системи безпеки в Європі;
– розкрити зміст і схарактеризувати результати виконання основних програм і угод, стосовних українсько-британського діалогу. Двостороннє співробітництво між Україною та Великою Британією здійснюється на основі належної договірно-правової бази, яка включає 40 міжнародно-правових документів (станом на 2005 р.);
– визначити місце українсько-британських відносин у сучасній структурі міжнародних відносин, їх вплив на забезпечення миру і стабільності в Європі й формування нових перспектив у співробітництві між країнами;
– охарактеризувати співробітництво між країнами в політичному, торговельно-економічному, гуманітарному, військовому та науково-технічному напрямах, у сфері боротьби з організованою злочинністю та міграційно-візової політики;
– проаналізувати діяльність у Британії української громади, яка виступає важливим фактором у системі українсько-британських двосторонніх відносин. Необхідно відзначити внесок української діаспори в налагодження взаємовигідного двостороннього діалогу між державами.
Завершуючи розгляд питання, слід оцінити результативність українсько-британського економічного та політичного співробітництва, відзначивши реальні здобутки для України.

Розкриття третього питання необхідно розпочати з визначення політичного та економічного потенціалу Франції, з’ясування можливих переваг для України від налагодження українсько-французького партнерства. Слід підкреслити, що встановлення політичних контактів між двома державами впродовж першої половини 1990-х рр. відбувалося вкрай повільно. Франція 27 грудня 1991 р. визнала незалежність України та встановила з нею 24 січня 1992 р. дипломатичні відносини, проте на них досить тривалий час позначався негативний вплив низки чинників. Серед них була традиційна орієнтація Парижа в його політиці на Сході на Москву, невіра в перспективу тривалого існування незалежної України, невдоволення гальмуванням Україною процесу її ядерного роззброєння на початку 1990-х рр. тощо.

У ході висвітлення українсько-французьких відносин потрібно виокремити основні етапи зовнішньополітичного співробітництва, охарактеризувати стан діалогу з урахуванням особливостей внутрішньополітичного розвитку України та Франції. Варто звернути увагу на такі аспекти українсько-французьких відносин:
– спрямованість і практичні досягнення політичних консультацій між зовнішньополітичними відомствами обох країн, а також засідань Українсько-французької комісії з культурного та науково-технічного співробітництва, Міжурядової українсько-французької комісії зі співробітництва в галузі озброєнь та військової техніки, Форуму українсько-французького діалогу;
– зміст і результати виконання основних програм і угод, стосовних українсько-французького діалогу. Слід підкреслити, що двостороннє співробітництво між Україною та Францією здійснюється на основі належної договірно-правової бази, яка включає 60 міжнародно-правових документів різного рівня (станом на 2007 р.);
– місце українсько-французьких відносин у структурі міжнародних відносин, їх вплив на забезпечення миру і стабільності в Європі й формування нових перспектив у співробітництві між країнами;
– співробітництво між обома країнами в різних напрямках: політичному, торговельно-економічному, культурному, військовому, науково-технічному, у сфері міграційно-візової політики;
– діяльність у Франції української громади як важливий фактор у системі двосторонніх відносин. На сьогодні основними центрами української діаспори у Франції виступає низка громадсько-політичних угруповань – Об’єднаний репрезентативний комітет українців, Спілка українок у Франції, Центральне представництво українців, Спілка української молоді. Треба проаналізувати їх внесок у налагодження двостороннього зовнішньополітичного діалогу;
– пріоритети міждержавного співробітництва з погляду сучасних проблем та тенденцій розвитку світових міжнародних відносин.
Підсумовуючи розгляд питання, слід оцінити результативність українсько-французького співробітництва, чітко визначивши як здобутки України, так і реальні чи потенційні втрати, окреслити можливі державні пріоритети та шляхи активізації міждержавного діалогу.

Поділитися:
Bookmark the permalink.

Comments are closed