Лекція 1.1. Історія та культура давніх людей на українських землях.

1. Особливості матеріального та духовного розвитку давніх людей у добу палеоліту та мезоліту.
2. Специфіка розвитку людського суспільства у добу «неолітичної революції».
3. Археологічні культури доби енеоліту.
4. Досягнення давніх людей в період бронзи.

Мета вивчення: розкрити особливості розвитку духовної та матеріальної культури первісних людей, які мешкали на українських землях у стародавні часи.
Завдання: ознайомитися з першими етапами розвитку людської цивілізації на українських землях; окреслити специфіку еволюції культури давньої людини в епохи палеоліту, мезоліту, неоліту, енеоліту та бронзового віку; охарактеризувати досягнення людини в давні періоди історії.

*        *        *

1. Особливості матеріального та духовного розвитку давніх людей у період первісного ладу (палеоліт, мезоліт). Вчених, які досліджують первісне суспільство інколи називають протоісториками. Відповідно первісний період в літературі має назви: «протоісторія», «безшумний період», «доісторія», «преісторія», «палеоісторія».
Палеоісторія, відома ще як історія первісного суспільства, досліджує походження людини та культури. Витоки релігії, науки, етики, мистецтва, витоки сім’ї, громади, етносів, держави – в палеоісторіі. Палеоісторія розкриває таємниці минулого за допомогою археології та антропології, етнографії, лінгвістики, генетики та інших наук.
Історію первісного суспільства розподіляють на періоди – залежно від матеріалу та технології виготовлення знарядь праці. Така періодизація має назву археологічна.

Первісна епоха починається з появою первісних людей. Археологічні знахідки в Ефіопії, Кенії, Танзанії підтверджують той факт, що первісна людина з’явилася приблизно 3 млн. років тому.
Антропогенез – це процес формування людини, шляхом виділення людини з тваринного світу, або іншими словами «олюднення мавпи».
Територія України (вживаю як поняття географічне, а не політичне) не належить до регіону де відбувався антропогенез. Найвірогідніше, що найдавніші люди (архантропи) прийшли на українські землі через Балкани та Центральну Європу. Недаремно найдавніша стоянка давніх людей, яка датується періодом 1 млн. – 800 тис. років до нашої ери знайдена на Закарпатті (с. Королево).

Слайд 1.

Фактично, у процесі еволюції першолюдини, шляхом генетичної мутації організму, в нових поколіннях закріплювалися корисні якості.

Слайд 2.

Чому найдавніші людиноподібні створіння (першолюдина) вважаються нашими предками? Вони у своєму розвитку знаходилися ближче до нас чи до тварини?

Слайд 3.

Палеоліт – це час появи людини і формування її сучасного фізичного типу.
Еволюція давньої людини:
Архантроп або людина з прямою ходою (homo erectus). Зріст сягав 150 – 170 см., кремезна статура, велике надбрів’я, грубі щелепи. Первісна людина вже виробляла знаряддя праці: рубило або чопер (оббитий камінь), загострені палиці. Навчилися використовувати вогонь та добувати його самостійно. Головними заняттями були збиральництво та полювання. Архантропи мешкали у невеличкому об’єднанні людських істот (20 – 30 осіб), яке історики називають первісним людським сталом. Це перший колектив людей, який не був постійним і склад якого міг змінюватися. В ньому були відсутні кровно-родинні відносини. Члени первісного стада контролювали певну територію, спільно полювали та займалися збиральництвом.

Слайд 4.

Палеоантроп або неандерталець. Це невисокі, але сильні, кремезні, широкоплечі люди з дуже розвинутою мускулатурою. Через зміни кліматичних умов (похолодання) загострилася боротьба людини за існування, що привело до виготовлення більш досконалих знарядь праці, як-от: списи, ножі, скребки, гостроконечники). Людина навчилася добувати вогонь, будують перші штучні житла.

Слайд 5.

Праобщина палеоантропів еволюціонувала.
Сформувалися первісні релігії:
магія – обряди та дії, які ґрунтуються на вірі у понадприродні сили людини впливати на інших людей, тварин, явища природи, хід подій;
тотемізм – поклоніння спільному предку (вид тварини чи рослини), який вважався охоронцем роду;
анімізм (від лат. anima, animus – душа, дух) – віра в існування душі людини, одухотворення природи. Формується культ предків, тобто віра у надприродній зв’язок між живими та мертвими членами роду, а звідси вшанування померлих, віра у потойбічне життя;
фетишизм – поклоніння предметам неживої природи, які за переконанням людей мали надприродні властивост (незвичної форми скелі, дерева, каміння).
Згодом впроваджено табу – екзогамію (заборона шлюбних відносин між представниками одного роду, або громади) в епоху первісної доби (зберіглося до сьогодні як норма моралі). Однак інстинкт продовження роду часом переборював інстинкт самозбереження й проміскуїтетні стосунки бували нерідкими серед палеоантропів. Первісне стадо неандертальців було самодостатнім і замкнувшись у собі не приймало чужинців, мабуть не вважаючи їх навіть за людей (мав місце канібалізм до членів інших первісних груп) [1, с. 131].
Зникають неандертальці близько 30 тис. до н. е. Неоантроп поступово витіснив палеоантропів.
Неоантроп або як їх науковці називають людина розумна (homo sapiens), або кроманьйонець – це людина сучасного фізичного типу. Якщо порівнювати його з сучасною людиною, то «кістки скелету кроманьйонця були більш масивніші з нашими, проте це була несуттєва різниця» [2, с. 133]. Кроманьйонець порівняно з неандертальцем мав тендітнішу будову тіла, меншу фізичну силу, але великих об’єм мозку (1200 – 2000 см3). Неоантроп – це людина, а його попередники – людські істоти, перехідні форми від мавпи до людини.

Слайд 6.

Первісне стадо неоантропа з ендогамного перетворюється на екзогамну спільноту. Тобто спочатку існувала ендогамія – вільні статеві відносини в межах роду (статеві відносини без обмежень – проміскуїтет). Згодом впроваджено табу – екзогамію (заборона шлюбних відносин між представниками одного роду, або громади) в епоху первісної доби (зберіглося до сьогодні як норма моралі). Первісне стадо (30 – 40 осіб, які перетворювалися на родичів) еволюціонувало у родову громаду, а з часом відбувалася трансформація кількох родів у племінну організацію суспільства. У зв’язку з цим на зміну первісному людському стаду прийшов родовий (материнський) лад, тобто складається родова матріархальна громада. Рід мав своє спільне майно – мисливські угіддя, вів спільне господарство. Мав свої традиції, за своїх членів солідарно заступався, під час війни виступав єдиним загоном. Згодом кілька родів утворюють плем’я (об’єднання кількох родів, громад). Первісне стадо – родова община (рід – об’єднання кровних родичів за материнською лінією) – плем’я: саме так еволюціонувала людська спільнота. За кілька поколінь плем’я (об’єднання общин) формує власний діалект, традиції, культи.
Упродовж палеоліту, людина зазнала величезних змін:
– удосконалився фізичний тип людини.
– відносини між людьми та їх знаряддя праці стали складнішими. Протягом палеоліту людське суспільство пройшо три фази розвитку: первісне стадо архантропів, праобщина палеоантропів та родова община неоантропів. У неоантропів основою суспільного устрою стають мала родина, родова екзогамна (зовнішньошлюбна) община та первісне плем’я. Отже, поширення екзогамії стало передумовою формування власне людського суспільства, суттєвою особливістю якого є поділ людства на етнічні спільноти;
– формується первісна культура, в межах якої виникає мистецтво та перші релігійні вірування.

Мезоліт –ХІ тис. років до н. е. – VI тис. років до н. е.

Закінчується льодовиковий період – змінюється флора та фауна, що викликали зміни в умовах життя.

Слайд 7.

Удосконалення методів полювання та підвищення ефективності мисливської зброї разом із зростанням чисельності та щільності населення підірвали ресурси природного середовища. Удосконалення методів полювання та підвищення ефективності мисливської зброї, зростання чисельності населення одночасно з зменшенням поголів’я тварин, змусило племена боротися між собою за мисливські угіддя – настала криза мисливського (присвоючого) суспільства, тобто мисливська економіка отстаточно втратила здатність бути основою існування суспільства. Це змусило шукати людей нові можливості добувати собі їжу. На зміну первісній привласнювальній економіці, що ґрунтувалася на мисливстві, рибальстві та збиральництві, приходять відтворювальні форми господарства — землеробство та скотарство.
Особливістю цього періоду є зародження основ відтворювального господарства: із збиральництва в Передьої Азії (географічно це Кавказ, Іран, Месопотомія, Аравійський півострів) постає землеробство, з мисливства зароджується скотарство. На території України упродовж VIІІ – VI тис. до н. е. люди запозичили основи цих господарств.
2. Специфіка розвитку людського суспільства у добу «неолітичної революції». Неоліт (новий кам’яний вік): VI – ІV тис. років до н. е. – переламний період в історії людства. В цю добу відбувається перехід людини від споживчого, привласнювального господарства (збиральництво, рибальство, мисливство) до відтворювального (землеробство, скотарство).
У 1865 р. термін «неоліт» вперше запропонував англійський археолог Джон Леббок, для визначення доби в епоху людства, коли людина еволюціонувала до вирощування рослин та одомашнювання тварин. Гордон Чайлд – англійський археолог назвав цей період «неолітичною революцією», підкреслюючи важливість якісно нового етапу в житті людства, коли люди почали свідомо виробляти продукти харчування.

Слайд 8.

Перехід до відтворюючого господарства в різних регіонах відбувся не однаково. Північні племена на українських землях були ще мисливсько-рибальськими, тобто мезолітичними, а південно-західні – уже землеробсько-скотарськими. Відомо близько 10 неолітичних археологічних культур. Що таке археологічна культура?
Є кілька пояснень цього терміну науковцями. Зокрема, археологічна культура – це група поселень розташованих на певній території, які належать спорідненому населенню. Або таке визначення, археологічна культура – це загальні риси матеріальної культури (схожі знаряддя праці з подібного матеріалу, подібний обряд поховання, однакові прийоми будівництва жител), які виявлені під час археологічних розкопок, та які дозволяють віднести первісних людей до єдиного етносу.

Слайд 9.

Характерні риси неоліту:
1) суттєве зростання продуктивних сил й помітне поліпшення умов життя людей;
2) змінюється технологія обробки каменю: традиційне оббивання змінюється свердленням, шліфуванням і пилянням;
3) люди навчилися обробляти землю і вирощувати рослини для їжі, почали поступово приручати і розводити свійських тварин (свині, кози, вівці, бики, собаку), використовувати їх як тяглову силу;
4) розвиток землеробства призвело до осілого способу життя, появи постійних жител;
5) виникають нові види виробництва (гончарство, прядіння, ткацтво).
3. Археологічні культури доби енеоліту. Енеоліт (мідно-кам’яний вік): IV – III тис. років до н. е. є періодом переходу від обробки каменю до ери металу.
Період характеризується опануванням людиною нових технологій виробництва – обробка міді (металу, який використовувався паралельно з каменем). Остаточно утверджується домінуюча роль відтворювального господарства. Вдосконалюється землеробство (відбувається перехід від мотичного до орного землеробства, виникає плуг, використовують тяглову силу – бика). Розвивається майнова диференціація, поширюється патріархат.

Слайд 10.

Найпоширенішими археологічними культурами у лісостеповій зоні України є трипільска культура землеробів, а у степовій – середньостогівська культура скотарських племен.
Трипільська культура («культура мальованої кераміки», «культура Кукутені») IV – III тисяч років до н. е. Відкрив археолог Вікентій Хвойка (досліджував упродовж 1893 – 1903 рр.) відтоді на території України виявлено понад 3000 поселень трипільців та 200 поховань.
Ареал поширення ≈ 200 тис. км2 (Україна, Румунія, Молдова, частково Балкани), на цій території в період розквіту мешкало близько 400 тис. осіб. Центр формування трипільскої культури припускають був у Подунав’ї та в межиріччі Дунаю і Дністра.
Особливості діяльності трипільців
Займалися приселищним скотарством і землеробством. З тварин мали продукти харчування та сировину для ремесла, обробляли землю ралом та сохою, врожай збирали кам’яними серпами. Добре розвинуте ремесло: гончарство (кераміка розписана орнаментом, звідси трипільську культуру називають ще культурою мальованої кераміки), ткацтво, прядіння, виготовляли човни і дерев’яні побутові предмети, прикрас та предмети з міді й кісток.
Мешкали у протомістах з населенням 15 – 20 тис. Трипільці мешкали у великих 1 чи 2-х поверхових глиняних будівлях. Хати трипільців мали прямокутну форму з двосхилим дахом, дерев’яними стінами, які обмащувались глиною з обох боків і розписувались. Поселення, після виснаження землі, приблизно кожні 50 – 80 років спалювалося, а його мешканці переїждали у новостворене.
Родові громади об’єднувалися в племена на основі конфедеративного союзу. Релігія – культ великої матері (богині родючості).
До кінця не з’ясованим є причини зникнення трипільців. Серед можливих причин називають: похолодання клімату, зовнішня агресія з втратою незалежності та подальшою асиміляцією.
Існує гіпотеза, що трипільці – це предки українців, але дані антропології це спростовують. Проте слід відзначити, що археологічні культури етнічно не визначені й відомості про давні часи не повні.
У степовій зоні відкрита й середньостогівська культура доби енеоліту IV – III тис. до н. е. На підставі досліджень цієї культури доведено, що у Подніпров’ї, вперше у світі почали використовувати коня для верхової їзди, вони ж принесли курганний поховальний обряд, бойові булави, конеголові кам’яні навершя скіпетрів [1, с. 246].

Слайд 11.

З території поселення цієї культури поширились у Європі не лише конярство, але й шнуровий орнамент, яким прикрашали посуд, а також бойові молоти.

4. Досягнення давніх людей доби бронзи на українських землях.

Слайд 12.

Характерні риси бронзового віку:
1) помітно зросла роль чоловіка в землеробстві, скотарстві, обміні, у всіх сферах суспільного життя, що зумовило еволюційну заміну матриархату патриархатом;
2) у процесі інтеграції суспільства формуються союзи племен, що було зумовлено зростаючими масштабами виробництва та обміну, загостренням внутріплемінних відносин на основі майнової диференціації, потребою захисту власної території;
3) триває поглиблення першого суспільного поділу праці – у Лісостепу розвивається орне землеробство, у Степу – пастуше скотарство, тобто установилося протистояння між землеробами й кочовими скотраями, яке тривало в Україні до ХVІІІ ст. На території України близько 20 археологічних культур.

Слайд 13.

До кінця епохи бронзи остаточно сформувалися спільноти праслов’ян, прагерманців та прабалтів. Бронзовий вік – це завершальна стадія первіснообщинного ладу, який пройшов тривалий шлях розвитку від первісної общини до утворення воєнних племінних об’єднань.

Бібліографічні посилання:

1. Залізняк Л. Стародавня історія України / Л. Залізняк. – К.: Темпора, 2012. – 542 с.
2. Ранов В. А. Древнейшие страницы истории человечества: Кн. для учащихся ст. классов сред. шк. – М. : Просвещение, 1988. – 158 с.

 

Для тих хто зацікавився темою та бажає знати більше.
Для семінару ця література не обов’язкова, але з часом, навіть після прослуховування курсу можна розширити свій кругозір.

                                                       Список додаткової літератури для самоосвіти
Бунятян К. П. На світанку історії [Текст] / К. П. Бунятян, В. Ю. Мурзін, О. В. Симоненко. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1998. – 336 с.
Бурдо Н. Б. Трипільська культура. Спогади про золотий вік / Н. Б. Бурдо, М. Ю. Відейко. – Х.: Фоліо, 2008. – 415 с.
Давня історія України: Ілюстрована історія України в художньо-історичних образах: Хрестоматія / Упоряд. Ю. Вовка. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан. – 152 с.
Давня історія України: Навч. посібник: У 2 кн. [Текст] / Толочко П. (керівник авт. колективу), Козак Д. Н., Крижицький С. Д. та ін. – К.: Либідь, 1994. – Кн. 1. – 240 с.
Давня історія України: Навч. посібник: У 2 кн. [Текст] / Толочко П. (керівник авт. колективу), Козак Д. Н., Крижицький С. Д. та ін. – К.: Либідь, 1995. – Кн. 2. – 224 с.
Залізняк, Л. Стародавня історія України [Текст] / Л. Залізняк. – К.: Темпора, 2012. – 542 с.
Леви-Брюль Л. Первобытный менталитет. Пер. с фр. [Текст] / Люсьен Леви-Брюль. – СПб.: «Европейский Дом», 2002. – 400 с.
Матюшин Г. Н. У истоков человечества [Текст] / Г. Н. Матюшин. – М.: Мысль, 1982. – 144 с.
Сегеда С. Антропологія: Навч. посібник [Текст]. – К.: Либідь, 2001. – 336 с.
Тайлор Э. Б. Первобытная культура: Пер. с анг. [Текст] / Э. Б. Тайлор. – М. Политиздат, 1989. – 573 с.
Управителева Л. М. Женщина и мужчина в первобытном обществе. Опыт гендерного исследования: Учебное пособие / Л.М. Управителева. – Мегион: Изд-во «Фаст-принт», 2002. – 171 с.

Поділитися:
Закладка Постоянная ссылка.

Комментарии закрыты